Відплата

2016-08-03 20:00

  polska wersja językowa:

 

 

Кілька днів тому ми натрапили на таку фотографію з підписом у фейсбуку:

 

 

 

 

"29 травня 1943 р. відділ АК відплатив ("відплатна" акція) українцям в Стрільцях біля Холму. Спалено 80 господарств, кілкість жертв становила 54 людини - 50 чоловіків та 4 жінки. Німецькі джерела доповідають, що в Стрільцях загинуло 70 чоловік. Напад на Стрільці був відплатою польського підпілля за німецьку акцію Ukrainereaktion, яка часто відбувалась за участі Української Допоміжної Поліції".

 

Коментар під фото:

Томаш Томаш "хто підняв на нас руку, мусить усвідомлювати, що він вже мертвий!"

 

 

Як завжди в польській версії історії з'являється поняття "відплата", коли йдеться про вбивства цивільного населення.
Як завжди є пояснення і виправдання. Але це, якщо так можна сказати, "дрібниця". Вражають коментарі під фото та кількість вподобань і поширень.

Одне з поширень з'являється тут:

 

 

Коментарі під фото:
Лукаш Шварц "І дуже добре око за око кров за кров"
Даріуш Ковальчик "безумовно тих відплатних акцій було замало".

 

Коментарів, які не можна назвати інакше, ніж висловлювання хворих від ненависті ідіотів, є ще більше, поширень також - сама сторінка має кілька тисяч вподобань.
Як би не намагатись фантазувати, важко собі уявити, щоб хтось в Україні на якомусь явно антипольському профілі у фейсбуку розмістив подібну фотку, в якій би вихваляв злочин, скоєний УПА та назвав його відплатою.

 

 

 

Окреме питання, що у фейсбуку (та в Інтернеті) нема десятків чи сотень таких ворожих до Польщі і поляків профілів - у Польщі, на жаль, є маса антиукраїнських сторінок і профілів у соцмережах - однак це інша тема для окремої статті, яку ми напишемо.

 

Однак повернемось до попередньої теми.

Український поет і прозаїк Йосип Струцюк - на той час 9-річний хлопець, так описує у своїх спогадах той страшний день (фрагменти):

 

"...У 1928 році в Павловичах знищили церкву.
З'явились банди т.зв. "кракусів", напали на наше село. Вони розбивали вікна, розривали подушки і розсипали пір'я на вітер, наливали в муку нафту, зривали зі стін та топтали ікони. І так нападали на нас другий раз, третій...

Зруйнована в 1938 році  церква в Стрільцях

Пізніше почалось масове знищення церков. Мама згадувала:

"Раптом, в білий день по селу пішла інформація: "Руйнують церкву" , спіймала тебе (тобто мене) за руку і побігла. Біля церкви вже було повно людей. Жінки плакали, чоловіки кричали, але ніхто до антихристів не підійшов, бо вони були озброєні. Людей очолював твій дідусь, який тоді був церковним старостою. Піп втік із села. Поляки лазили по даху, зірвали хрест і кинули на землю, але залізний хрест не впав, зачепившись на тонкій гілці липи і так повис. Тоді я крикнула: "Люди, дивіться, хрест не впав, бо він святий, а ви бандити є грішниками!" Поляк подивився і лише розсміявся. Кажуть, що в той день, коли зруйнували церкву, його дочка втопилась. А другий, той, що вліз на дах, потім помер, як пес. Отже, Бог їх покарав"


Руйнуючи православні церкви поляки стверджували, що таким чином борються з комуністами. На Холмщині тільки у 1938 році знищили понад 170 церков, однією з яких була наша в Стрільцях, її зруйнували 8 липня, а унікальні стародавні ікони винесли з церкви і втоптували їх землю своїм брудним від болота взуттям.
29 січня 1943 року поляки вивезли в ліс поблизу Адама Микитюка та Євгена Сімяшка. Адама вбили, а Євген, якимось дивом вижив - коли їх вбивали, козали їм: "тепер будеш знати, на чиїй землі живеш!"
До покірного та богобоязного Антона Бриля підійшли два поляки і пхнули його у рів, в будинку повибивали вікна. Сусід вмовив Антона подати на них в суд. так Антон і зробив, але суд прийшов до нього - забрали його в ліс. Хтось з жителів села чув, як його вбивали. Його роздягнули, прив'язали до великого дерева і здирали з нього шкіру, посипаючи сіллю. Так само того вечора вбили також Йосипа Ковальчука. Трохи пізніше з лісу не повернувся Тодорко Міщанчук. Його брат Грицько пішов до лісу шукати і теж пропав.
Люди зрозуміли, що в лісах знаходиться кубло бандитів, треба було щось робити.
Після цих перших невинних жертв Юрій Лукащук організував у селі самооборону. До неї увійшли Євген Долинський, Йосип Назаревич, Сергій Стець і мої двоє дідусів (дядьків) - Володимир Струцюк та Євген Вовчук.
За свою ініціативу важко поплатився, 6 лютого АК-овці (так себе називали бандити) вбили його батька, Василя і сестру Надію. Невдовзі поблизу села Ратиборовичі вбили його брата Олексу.
Створення самооборони спричинилося до того, що 26 травня 1943 року на село Стрільці напала банда АК у кількості 500 чоловік - ці дані подаю з польських джерел.

Іконостас церкви в Cтрільцях

Стрільці було першим з 52 сіл, які протягом року згоріли вщент лише в одному Грубешівському повіті. Не буду описувати детально кривавої різні. Як колись Бог дасть, мушу про це розповісти відкрито і щиро в ім'я покинутої Холмщини та її скривдженого народу.
Зараз хочу представити лише ті картини, які найбільш запали в мою дитячу пам'ять.
Біля догораючої стодоли бігає іржучи наша кобила, а я стою і дивлюсь на вогонь - там у клітці мої улюблені кролики. Я не можу відірвати очей від того місця, де ніяк не вгамовується полум'я.
Десь поряд бігає мати і кричить: "Люди, люди, мого чоловіка вбили".
Я ніби того не чую і далі дивлюсь на полум'я.
Якби батько жив, то вже був би біля мене, бандити вже давно були далеко за цвинтарем.
Нарешті мама шарпає мене за руку і кричить: "Юрко, чому стоїш як стовп? Біжи до діда й бабці, подивись чи хоч вони живі". І я біжу в клубах диму, спотикаюсь об мертве тіло, приглядаюсь, це Роман Нестерчук. Лежить з розкинутимихрестом руками. Його напівсліпого і напівголого витягнули з хати, щоб показував "халупи русинів". Роман чи через те, що вночі зовсім нічого не бачив, чи тому, що не хотів видавати своїх братів, отримав від бандитів розривну кулю в чоло.

А далі - Осип і Палажка Головерси. Палажка присіла, як жива, під плотом, тільки тримається за живіт і зовсім збайдужілі очі. 90-річному Осипові куля пробила горло, він щось хоче сказати, напружується, але тільки кров ллється з рани, а в згарищах дотліваючої хати лежить його син Степан.
Миколу Бжезицького в цю трагічну ніч підстрелили, підпалили його хату і поставили перед дверима дому. щоб дивився, як горить доробок його життя, але Микола не чекав і волів згоріти, ніж пізніше бути вбитим і сам увійшов у полум'я - це розповідав мені мій дідусь Василь.
Десь на іншому кінці села по мертвій Марії Струцюк повзало немовля. Жінка впізнала одного з бандитів і назвала його по імені. Такої форми звертання, не вибачив їй колишній однокласник...
Самооборона моїх Стрілець і сусіднього Білопілля нараховувала 14 осіб, однак в нерівному бою проти 500 АК-овців, їм вдалось вбити 5 бандитів, а серед них ватажка банди Францішка Каракевича..."

(Францішек Каракевич "Ґураль" у 1944 році наказом Головного Коменданта

Армії Крайової посмертно відзначений Хрестом Virtuti Militari V класу).

 

У польській вікіпедії, інформація про події в селі з'явилась у подібному стилі, як на представлених фотографіях... мова йде про відплату за німецьку акцію переселення - зовсім не згадується про вбивства українців з цього села, вчинені АК:

"ЗЛОЧИН В СТРІЛЬЦЯХ

Злочин в Стрільцях і Туханях - злочин, скоєний в селі Стрільці і Тухані 26 травня 1943 проти українського цивільного населення відділом Кедиву Армії Крайової.

Спалено кілька десятків домогосподарств. За версією Михайла Горногозагальна кількість жертв в Туханях і Стрільцях становить 28 осіб (22 в Стрільцях і 6 в Туханях), в т.ч. 26 чоловіків і 2 жінки. Поранено 8 осіб (5 в Стрільцях і 3 в Туханях). Згідно з рапортом німецької поліції в Стрільцях вбито 17 осіб, а в Туханях 6. Інформація про 54 і більше жертв, яка інколи з'являється в літературі, найімовірніше включає жертв злочину в Молозові, Наброжі та інших населених пунктах.

Напад на Стрільці був відплатою польського підпілля за німецьку акцію Ukrainereaktion, яка часто здійснювалась за участі Української Допоміжної Поліції. Стрільці і Тухані були частково заселені українськими переселенцями".

 

Мова йде також про "заселення" цього села українцями - припускаємо, що йдеться про сигнал, що саме внаслідок німецької акції переселення в селі з'явились українці.
Це наступна маніпуляція, так як село від самого початку свого існування було українським.
Перша письмова згадка про існування у селі православної церкви походить з XV століття...
костелу там ніколи не було. Поляків там теж було небагато - джерела повідомляють про 10 родин і нікому з них не вплала волосина з голови.

Пан Струцюк у своїх спогадах говорить про те, що відбувалось у його родинному селі в часи ІІ РП, не під час жорстокої війни, коли окупанти своїм варварством довели окуповані народи до божевілля, а в часи, коли існувала відносна демократія, в державі. яка конституційно гарантувала рівність громадянських прав, незалежно від національності.
У тих спогадах мова йде про масові знищення церков польською державною владою та про інші злочини, здійснювані в той час поляками проти українців. Можливо саме це були початки конфлікту, який вибухнув 43-го року? Ще додамо, що пан Струцюк називає інші жертви польської українофобії з цього села, які вбито вже в січні і лютому 43-го року, задовго до трагедії на Волині. Це також були відплати? А потім українці невідомо чому почали вбивати поляків...

Подвійні стандарти почуваються добре!

 

                                                                                                              Добродій