Шляхетне колаборантство
Два документи: український і польський – перший за червень 1943, другий – за березень 1944:
Опис бою відділу УПА біля села Гірка-Полонка з німцями та поляками 2 червня 1943р.
"Дня 2-го червня 43 р. над с. Гірка-Полонка почали вибухати великі стовбурі диму й вогню. Послана розвідка донесла, ще це поляки й німці, їдучи дорогою в напрямі Луцька палять і грабують село. Не було й хвилини до страчення. Ми взяли один рій повстанців, ручний кулемет і бігом рушили до села Гірка - Полонка, щоб там заатакувати ворога...."
джерело:
avr.org.ua/index.php/viewDoc/4800/
ГДА СБУ — Ф. 13. — Спр. 376. — Т. 66.
Діяльність АК на Східних Кресах. Доповнення до тижневої доповід зі Станіславівського округу за період 1-31 березня 1944 р.
Німецькі пацифікації щодо українців.
У зв’язку з нападами українських банд і вбивств не тільки поляків, але й німців, влада провела кілька пацифікацій.
Найжорсткіші репресії були застосовані у відповідь на наступну подію:
Дня 8.ІІІ група Гестапо і Кріпо вирушила до села Більшів пав, Рокитно, де під час ревізії у церкві знайдено зброю, амуніцію і провіант. Було проведено арешти і забрано знайдені запаси. Повертаючись назад гестапівці були атаковані, заарештованих відбито, а чотирьох офіцерів Гестапо і Кріпо вбито (Івановський, Кос, Благовещенський і один німець). Крім цього було вбито двох українців, яких взяли на підводи для відвезення конфіскованої зброї і провіанту.
Дня 9.ІІІ Гестапо викликало представників Українського Комітету, їм показали тіла звіряче вбитих, відносно добитих офіцерів Гестапо і Кріпо. З 13 на 14 Гестапо за участі Сапо і відділу військ СС під керівництвом ком. Асманна оточило села Більшів, Більшівці і Слобідка Більшівецька. Всіх жителів вигнали з будинків, відправивши поляків у костел, а українців у церкву. Потім з хлівів вивели худобу і спалено господарства. Потім українцям наказали виходити з церкви і у чоловіків стріляли, жінок і дітей випустили. Понад сто українських селян відвезено у Станіславів, як заручників. Полякам, після того, як випустили з костелу, віддали коней і худобу, та порадили, що в їх інтересі переселитись у Станіславів. У згаданих селах залишилось дуже мало господарств. На жаль, і поляки зазнали втрат під час цієї акції.. Наприклад, в Більшівицях двоє стареньких Старчевських припустили, що це бандитський напад, і що бандити навмисно відправляють поляків у костел, щоб їх там масово страчувати, тому Старчевські приєднались до українців і загинули від пострілів, спрямованих в українців, жертвами пожежі стали польські господарства, які були поряд з українськими.
джерело:
https://www.dlibra.karta.org.pl/dlibra/doccontent?id=35313
Два спогади солдатів Армії Крайової, записані через багато років після війни:
Мирослав Лозинський – член Самооборони в Пшебражі, потім солдат LWP (Народного Війська Польського)- під час Варшавського повстання він спокійно перечекав на правому березі Вісли, поки німці повбивають всю воюючу Варшаву, що потім не завадило йому розповідати казки про злочини українських націоналістів під час цього повстання. Після війни керував польськими відділами, які пацифікували українські села в Бескидах і брав участь в «Операції Всіла».
Його спогади:
Ведучи «подвійну гру» з німцями, керівництво осередку в Пшебражі вирішило атакувати гарнізон, який охороняв маєток у Тростянці. Він мав переконати німців, що поляки з ними злагоджено співпрацюють і разом з ними борються з бандами. Це було необхідно, щоб вони толерували розвиток самооборони в Пщебражі. План був таким: добре озброєний відділ самооборони нападе на німецький гарнізон у Тростянці, який нараховував 60 чоловік, а коли той викличе підмогу з Ківерець, тоді другий відділ з Пшебража вирушить разом з нею у Тростянець і буде боротись з бандою.
- Сценарій був ризикований, але у випадку вдачі, міг принести Пшебражу дуже велику користь – підкреслює Мирослав Лозинський. – Виявилось, що його автори «Лев», «Харрі» і «Ожех» потрапили в десятку. Німецький гарнізон у Тростянці, міцно подавлений вогнем, викликав підмогу з Ківерець. Відділ, який з них вирушив, не був дуже чисельним. Складався лише з 30 чоловік. Він зупинився в Пшебражі, де зв’язавшись з Людвіком Малиновським, отримав підтримку відділу самооборони. Її кільканадцятиосібний відділ йшов окремою колоною, прикриваючи німців з правого боку. Коли гітлерівці підійшли до Тростянця, їх привітав град куль з кулеметів польського відділу, який їх чекав. Німці залягли на полі, маючи вбитих і поранених. Тоді з’явився польський відділ самооборони, який, на здивування німців, бравурно пішов у контратаку з вигуком «ура!», відбиваючи нападників. Плодом цієї «бойової співпраці» було 8 вбитих і 7 поранених німців, в т.ч. їх керівник оберлейтенант. Пораненим надали медичну допомогу і забрали у Пшебраже. Туди привезли також вбитих німців. Невдовзі у Пшибраже прибув також добре озброєний німецький відділ з двохсот осіб, який пересувався на машинах і броньовиках. Вцілілі німці з гарнізону в Ківерцях засвідчили, що якби не допомога самооборони з Пшебража, то всі б загинули. Німці були дуже вдячні і надали пшебражанам значну кількістьпотрібних ліків і сигарет. Передовсім самооборона з Пшебража була визнана німцями лояльною до них, і що використовує передану їй зброю для боротьби з бандами, які нападають також на німців…».
Міхал Фіялка – тихотемний, який діяв на Волині від липня 1943 року, під час війни разом зі своїми відділами вчиняв багато злочинів проти невинного цивільного українського населення, також вів війну з Ккраїною більш вишуканими методами, притягуючи своїми провокаційними замахами (завжди на їх місці залишав «український слід») німецькі відділи, які пацифікували невинні українські села.
Після війни розпочав співпрацю з польськими спецслужбами, як таємний агент, що проникав у польське підпілля.
Фіялка згадує:
«… На Волині в нас були зовсім нормальні стосунки з діючими там відділами і підрозділами радянських партизанів, у т.ч. з підрозділами ген. Федорова, полковника Карасьова (між іншим, ми будували для них міст для переправи), полковника Федорова, полковника Іванова, полковника Буйнова, Каплона, Чарнего, Міковського і ряду інших. Багато з цих відділів перейшли на Любельщину і тепер добре відомі в літературі, між іншим, з книги «МіжВіслою і Бугом 1939-1944». Якщо йдеться про регулярні підрозділи Червоної армії, то з моменту прориву фронту на Волині навесні 1944 року ми співпрацювали у боротьбі з німцями з 54 і 56 полками Гвардійської Кавалерії. Саме з ними ми звільняли Турійськ, Володимир-Волинський і ряд інших населених пунктів. Ми зв’язували німецькі сили і завдавали їм важкі втрати. З радянськими підрозділами в нас були спільні успіхи, але й поразки».
І вони ще мають совість звинувачувати українців у колаборантстві?
Добродій
