^{Опрацьована Гжегожем Мотикою і Марком Вєжбицьким анонімна розповідь польського поліціянта} 

^{була записана в березні 1944, а опублікована під кінець минулого тисячоліття. Тоді в Польщі} 

^{був більший попит на поєднання, а менший на “людобуйство”. І напевно саме цьому попиту} 

^{ми завдячуємо те, що спогади польського поліціянта не потрапили під килим.}

^{Розповідь польського поліціянта збереглась у вигляді машинопису. Входить в склад колекції} 

^{Войцеха Буката (який його знайшов). Вона була знайдена у 1996 році і передана} 

^{Центру КАРТА Інститутом Політичних Наук ПАН.}

^{Ось фрагмент цього тексту:}

^{“...У будь-якому випадку після його відходу нам казали все зібрати і на наступний день ми виїхали машинами з Клеваня у Торчин, 23 км від Клеваня.
Тут на самому початку виступає командир компанії: “Ви отримуєте приміщення в містечку, де більшість — поляки. Тут не так вже й небезпечно, бо поблизу стоїть компанія німецького Вермахту, тому будьте уважні і не зробіть знову якесь свинство, щоб вас знову звідси не вигнали”.
Його слова справили на нас прикре враження, проте ми заспокоювали себе думкою, що невдовзі повернеться з відпустки оберлейтенант наш старий командир компанії, який поїхав у відпустку ще в Росії.
Ще кілька випадів на українські села, де ми ніколи не зустрічаємо бандитів. Волочимось безцільно по селах, видно, що кожного разу бандити, побачивши нас, тікають з села в протилежному напрямку, і попри це наш командир ніколи не намагається оточити село — незважаючи на те, що має точні повідомлення, що в даному селі знаходяться бандити. В селах, через які ми проходимо, бачимо позиції для кулеметів в землі, шини або колеса від автомобілів, розміщені на дереві, якими повідомляють селу про наш прихід. В кожному селі бачимо насипи з хрестами, на яких видно написи: “В пам’ять про героїв, які полягли в боротьбі за самостійну Україну”.*
Одного разу ми хотіли розвалити такий насип, в чому нам перешкодив наш командир, зі словами, що це український національний пам’ятник і не можна їм його знищувати.
Врешті приїжджає наш старий командир, оберлейтенант, якого ми зустріли дуже щиро. Розпоідаємо йому про всі дивацтва його попередника, так як він був з нами в дружніх стосунках. Він нас запевняє, що все зміниться. 
В Торчині на одній з вулиць є мала вивіска „Ukrainische Schutzmannschaft”, а в цьому будинку є три шуцмани. Дізнаємось, що незадовго до нашого прибуття, ціла компанія цих шуцманів втекла до лісу і тільки троє повернулись після німецького звернення. До кінця нашого перебування жоден не повернувся.
У червні 1943 р. Весь наш батальйон виїжджає на нове місце. Приїжджаємо в Янову Долину, де ми розквартируємось разом зі штабом батальйону.
Замінюємо литовський Шуцманшафт, який — як ми пізніше дізнались — продавав українцям зброю за горілку.
На ділянці Янова Долина — Степань було два литовських батальйони. В результаті їх повідомлень, що ця ділянка повністю очищена від бандитів, наша компанія займає Шуцпункт в Яновій Долині, а ІІІ компанія в Степані, а між Яновою Долиною і Степанню Шуцпункт в Яполоті був ліквідований. Таким чином ми потрапляємо в добре підготований центр української банди.
Янова Долина повністю спалена, тут залишились три вцілілі вулички. Згідно з розповідями поляків у Великдень 1943 року українці напали на містечко те, яке спалили повністю, а жителів повбивали. Тут загинуло понад півтори тисячі поляків.* Українці тоді використовували там різне озброєння — важке і легке, навіть гранатомети. От в таке місце ми потрапили — нібито повністю очищене.
Під час чотиримісячного перебування в цьому містечку ми втратили 48 людей — через безумство нашого командира батальйону, який висилав плутон людей на патрулювання. Цей патруль потрапляв у складну засідку, з такого плутону поверталось шість людей. Одного разу ми отримали важливий наказ зв’язатись з відрізаною ІІІ компанією в Степані. Ми вирушили на двох машинах кількістю 30 чоловік - 20 німецьких підофіцерів і 10 нас. По дорозі ми натрапили на розібраний міст, через що ми мусили повернутись. На зворотньому шляху ми натрапили в Яполоті на міни, які вибухнули перед машинами. Ми потрапили в засідку з трьох сторін. З цієї засідки нас вийшло шестеро, в т.ч. троє поранених. Допомога, яка до нас дісталась, була вже зовсім запізно. Вона тільки позбирала трупи, які були обдерті з уніформи і понівечені. Кожен був поранений і пізніше вбитий — в них були відрізані носи, пальці, які їм потім повпихали в рот — або живцем кинутий в палаючу машину. З цієї засідки з нами дивом вийшов наш командир компанії, який бажаючи стерти враження фатальної поразки, влаштував в компанії п’янку, під час якої виголосив до нас промову на тему нашої поразки. Завершив він клятвою, що від сьогоднішнього дня немаємо пощади для українців. Байдуже, чи це буде жінка, чи дитина. Ми йому теж в цьому присягаємось. Від сьогоднішнього дня криваво позначаємо наші сліди. 
Село Підлужне було оточене і спалене, населення застрелене. Злазне — спалене до останньої хати. Село Ставки, на половину спалене нами, зважилось на контратаку і змушує всю нашу компанію до відступу. Село Яполоть — місце трикратної засідки, спалене, жінки, діти застрелені.
Зненацька вискакуємо з лісу на села і проводимо скрупульозні чистки. Потужний бандитський осередок, село Головин, також після засідки, частково спалене. В кжному селі в першу чергу спалюємо млини і церкви, так, що невдовзі в радіусі кільканадцяти кілометрів ніде нема млина, ані церкви, ані попа, а також знищуємо насипи-пам’ятники.
Однак в кінці-кінців українці стають чутними. Зосереджують свої сили і паралізують наші рухи. Компанія стає замалим підрозділом для дій. Командування батальйону переносить свій штаб в Костопіь. Відтоді ніч-у-ніч нападають українці, сильно обстрілюючи наші бараки. Вони воюють тільки автоматичними пістолетами. Ми переживаємо справжнє пекло. Зважуємось тільки на спорадичні вилазки з лісу на сусідні села. Влаштовуємо раптову стрілянину, грузимо пару корів чи свиней на фіру і відступаємо. Втрачаємо зв’язок з Костополем. Колія на всій ділянці [...]** товстими деревами. [...] Однак наші казарми [...] навколо палісадою, бункерами і густими [...] приїжджає до нас німецька моторизована компанія [...] З великими проблемами до нас дістаються машини. Починаємо будувати летовище.
Потім втрачаємо електростанцію, а з нею і воду, якої нема ніде. Єдина водна помпа постачає нам воду тільки до кухні. Наслідком цього є воші і бруд.
ІІІ компанія була змушена відступити зі Степаня. Залишаємось самі без шансів існування. Однак командування не хоче погодитись на наш відступ звідси. Отримуємо більшу кількість важкого озброєння, гранатомети і пушку. Напади кожної ночі забирають в нас по одній людині. Десятикратно зменшена компанія отримує рекрутів для поповнення — волиняків, проводимо їх вишкіл у себе. Разом з ними до нас приходять кінні табори. І після чотиримісячного перебування в Яновій Долині виїжджаємо, попередньо спаливши міст на Горині і свої казарми. Виїжджаємо у Деражне на допомогу ІІ компанії, яка, як ми в Яновій Долині, атакується кожної ночі.
Під час першого нападу за нашої присутності наш командир висилає дві групи на місто, як т.зв. Ochtostrupp, які після обстрілу підпалюють на краю містечка українську осаду. 29 хат разом зі стодолами були спалені і вісім вбитих. Відтоді напади вже не повторюються. До кінця панує спокій...”}

 

^{Джерело:} 

https://ksiegarnia.karta.org.pl/wp-content/uploads/2016/12/Wolyn-Relacje-swiadkow-historii-_v5.pdf

^{Автор пише так, як більшість “кресових героїв” - “українські бандити проти шляхетних оборонців”. Нічого, що разом з німцями... Нічого, що вони потрібні німцям тільки для того, щоб можна було грабувати місцеве українське населення... Нічого, що “бандити” борються проти німецького окупанта, а цей поліціянт — колаборант... Нічого, що поляки вступали у допоміжні відділи вже у 1942 році — задовго до кривавої ескалації на Волині...}

^{Доходить до того, що свої злочини (вчинені разом з нацистами) називає помстою, тобто добре відомою нам “відплатною акцією”.
Цитуємо відповідні фрагменти...}

^{цитата 1.}

^{Напад УПА на німецькі окупаційні війська. Як зазначає автор — 20 німців і 10 поляків . Не здивуємось, якщо Семашки і цих поляків зарахували в число невинних жертв волинської трагедії.}

^{Одного разу ми отримали важливий наказ зв’язатись з відрізаною ІІІ компанією в Степані. Ми вирушили на двох машинах кількістю 30 чоловік - 20 німецьких підофіцерів і 10 нас. По дорозі ми натрапили на розібраний міст, через що ми мусили повернутись. На зворотньому шляху ми натрапили в Яполоті на міни, які вибухнули перед машинами. Ми потрапили в засідку з трьох сторін. З цієї засідки нас вийшло шестеро, в т.ч. троє поранених. Допомога, яка до нас дісталась, була вже зовсім запізно. Вона тільки позбирала трупи, які були обдерті з уніформи і понівечені.}

^{цитата 2.
Клятва помсти — окупант і колаборант присягають мститись місцевому населенню за їх жахливі злочини.}

^{З цієї засідки з нами дивом вийшов наш командир компанії, який бажаючи стерти враження фатальної поразки, влаштував в компанії п’янку, під час якої виголосив до нас промову на тему нашої поразки. Завершив він клятвою, що від сьогоднішнього дня немаємо пощади для українців. Байдуже, чи це буде жінка, чи дитина. Ми йому теж в цьому присягаємось. Від сьогоднішнього дня криваво позначаємо наші сліди.}

^{цитата 3.}

^{„Відплатні акції”. Особливо хочемо звернути увагу на цей фрагмент:}

^{Село Підлужне було оточене і спалене, населення застрелене. Злазне — спалене до останньої хати. Село Ставки, на половину спалене нами, зважилось на контратаку і змушує всю нашу компанію до відступу. Село Яполоть — місце трикратної засідки, спалене, жінки, діти застрелені.
Зненацька вискакуємо з лісу на села і проводимо скрупульозні чистки. Потужний бандитський осередок, село Головин, також після засідки, частково спалене. В кжному селі в першу чергу спалюємо млини і церкви, так, що невдовзі в радіусі кільканадцяти кілометрів ніде нема млина, ані церкви, ані попа, а також знищуємо насипи-пам’ятники.
Однак в кінці-кінців українці стають чутними. Зосереджують свої сили і паралізують наші рухи.}

^{Автор називає тут тільки кілька населених пунктів, але їх були значно більше...}

^{У книзі Олександра Денищука “Злочини польських шовіністів на Волині” знаходимо підтвердження злочинів, згаданих польським поліціянтом і не згаданих ним. Почнемо від згаданих:}

^{1. Злазне — червень 1943}

^{Німці з поляками вбили і спалили живцем у селі Злазне Костопільського району цивільних осію. Тоді загинули:}

^{Шершун (дідусь)
Захожа Любов
Нестерчук Іван
Крищук Антон
Шершун Харитон
Цикун Трохим
Цикун (дружина Трохима)
Глущук (бабуся)
Середа Пилип
Крук Іван Іванович (82 роки)
Крук Степан Дем’янович
Крук Петро Дем’янович
Цикун Марина (80 років)
Крук Зот (1916 р.н.)
Ганц
Ганц Федір?
Ганц?
Крук?
Шоломай Григорій Іванович
Орловська Мотрина (1924 р.н.)
Крук Єлизавета
Крук Сергій (1929 р.н.)
Крук Віктор (5 років)
Дашкель Устина Василівна
Дашкель Оксенія Василівна
Довжаниця Ярина
Крук Іван Тимофійович (1909 р.н.)
Крук Яків Тимофійович (1913 р.н.)
Крук Тимофій (дідусь)}

^{Крім цього були поранені:
Дашкель Любов (1 рік)
Дашкель Емілія (3 роки)
Гриб Роман
Романюк (директор)}

^{2. Головин — червень 1943 р.}

^{Німці з поляками з Янової Долини (зараз село Базальтове) Костопільського району вбили і спалили цивільних осіб села Головин:}

^{Наулік Віра Степанівна
Сівук Віра
Микола? (Гетун)
Шулім Єлизавета
Захарчук?
Гузь назар
Никончук Олена
Андрощук Андрій
Возняк Ганна Терентіївна (1925 р.н.)
Тарасюк (жінка)
Тарасюк Грип (1923 р.н.)
Возняк Антоніна терентіївна (1922 р.н.)}

^{Крім того бандити спалили 2 церкви і майже все село (близько 100 хат).}

^{3. Ставок — травень 1943}

^{Німці з поляками з Янової Долини (зараз Базальтове) Костопільського району напали на село Ставок з цього ж району, вбили повстанця Цикуна Костянтина (1921 р.н.) і його дружину — Уляну, пограбували село.}

 

^{Німці з поляками із села Янова Долина (тепер Базальтове) Костопільського району повністю спалила село Ставок цього ж району.}

 

^{4. Яполоть — травень 1943}

Німці з поляками заскочили в село Яполоть в Костопільському районі, вбили і спалили близько 30 цивільних осіб. Серед них були:

Тукаш Лук’ян
Осипчук Гнат
Передходек Сак
Рибачук Максим
Бурд Василь
Бурд Параскеву
Баглай Юхим
Фурман Степанівна
Фурман Іван Степанович (7 років)
Баглай Степан
Харитончик Олексій
Стасюк Никон
Парфенюк Микита
Бугай Талимон
Іванют Павло
Іванют Прохор
Іванют Яким

Потім бандити пограбували і спалили хати розстріляних. В цій жорстокій і кривавій акції були поляки Домалевський Антон і його зять Каніверський.

^{5. Підлужне — квітень 1943}

^{Німці з поляками, яких привіз у своє село Підлужне в Костопільському районі поляк Бартосевич, вбили і спалили 13 осіб за співпрацю з УПА. Тоді загинули:}

^{Гірей Фадей Сергійович (повішений)
Мацюк Афон
Мацюк ? дружина Афона — спалена живцем
Мацюк ? дочка Афона
Мацюк Іван Афонович
Мацюк Нестор
Мацюк ? дружина Нестора
Мацюк ? дочка Нестора
Мацюк ? дочка Нестора
Примак Олександр Гнатович (розстріляний)
Тарасюк Василь Дмитрович (повішений)
Скуба Михайло Кіндратович (повішений)
Никончук Євдоким (повішений)
Петрина Кирило (повішений)
Петрина Олександр (повішений)
Кушнірук (жінка) і троє дітей (спалені живцем)}

^{Це тільки ті населені пункти, які згадав у своїх спогадах польський поліціянт з батальйону 202, але він не згадує всі злочини, які тоді вчиняли поляки на службі в німців. Тим більше, не згадує про злочини, вчинені у цій місцевості “самообороною” в Гуті Степанській, червоними партизанами Собесяка, Куніцького, Становського чи Бужинського. Не згадує також про злочини радянських партизанів (зазвичай разом з поляками).
А Олександр Денищук згадує, і з квітня 1943 року таких нападів і вбивств було дуже багато.}

^{І так наприклад:} 

^1.05.1943

^{Німці з поляками вбили і закатували у селі Велика Любаша Костопільського району 31 мирного жителя, серед них 11 дітей, одну вагітну жінку і 4-х дорослих. Серед убитих були:}

^{Познахівський Микола Остапович (1930}

^{р. н.),}

^{Познахівська Ганна,}

^{Познахівська (дитина, 4 роки),} 

^{Познахівська (дитина 6 років),} 

^{Познахівський Сидір Матвійович (1886 р. н.),} 

^{Позанахівська Христина,}

^{Познахівська Ольга Сидорівна (1922 р. н.),} 

^{Познахівська Ганна Василівна (1931 р. н.),} 

^{Познахівська Галина Василівна (1933 р. н.),} 

^{Познахівський Левко Васильович (1937 р. н.),} 

^{Познахівська Віра Капістратівна (1928 р. н.),} 

^{Познахівський Микола Калістратович (1930 р. н.),}

^{Познахівська Ніна Калістратівна (1935 р. н.),} 

^{Регеза Одарка (вагітна),}

^{Регеза Володимир Сергійович (5 років),} 

^{Познахівська Ольга Денисівна (1930 р. н.),} 

^{Познахівська (дитина Василя, 6 років),} 

^{Познахівська (дитина Василя, 7 років),} 

^{Познахівський Каліста,}

^{Познахівська Варвара,}

^{Познахівська Агафія,}

^{Васютін Василь Васильович,}

^{Васютіна (жінка Василя),}

^{Познахівський Григорій,}

^{Познахівський Пилип,}

^{Єрмак ? (жінка,село Підпужне, Костопільський район),}

^{? Арсен (наймит Васютіна Василя),} 

^{Васютіна Ольга,}

^{Васютіна Ніна (дитина),}

^{Васютіна Євгенія (дитина),}

^{Васютін Володимир (дитина),}

^{Васютіна Галина (дитина),}

^{У цій кривавій акції залишилася живою Познахівська Василина Калістратівна (1925 р. н.), яка була поранена. Окрім цього було спалено частину села і пограбовано мирних жителів. Серед бандитів “відзначились” поляки із польської колонії Острів}

Або:

^{І це тільки приклади...}

^{Поляки називають свої злочини “відплатними акціями” (якщо взагалі визнають, що вони були). Вони кажуть, що це була “самооборона” - дають собі право на помсту, право на “відплатні акції”, на “превентивні” акції і т.п...}

^{Вони кажуть, що це була відповідь на акції, викликані українською різнею. Може пора нарешті протверезіти, не дурити самих себе і задуматись над фактами...} 

^{Кривава спіраль злочинів і відплат накручувалась повільно. Жодна твереза і чесна людина не скаже, що поляки вступали в створювані німцями допоміжні відділи у 1942 році, бо знали, що в 1943 році буде кривава ескалація на Волині. Жодна чесна людина не скаже, що німці годували і озброювали поляків, щоб реалізувати польські інтереси.}

^{Треба задуматись не лише над польськими “фактами” (дозовані відомими інституціями, істориками і публіцистами). Треба також пам’ятати про факти, які “польська” сторона замовчує і приховує, факти, які доповнюють картину тодішньої дійсності.}

^{Ми показали тут тільки невелику частину польських злочинів поблизу Костополя. Ми показали, що вони відбувались як мінімум з квітня 1943 року. В інших місцях вже в березні, а в деяких місцях ще раніше. Німці використовували поляків з допоміжних відділів на території Волинського воєводства вже в січні 1943 року, про що розповідає джерело польською мовою. Від осені 1942 року був також реалізований польсько-радянський союз.}

^{Українці не мали права “відплати” за ці злочини?
Чи смерть їх батьків, дідусів, дружин і дітей, сестер і братів, двоюрідних братів і сестер, друзів і сусідів від рук поляків на службі в німців, чи поляків на службі совєтів, чи самостійно діючих поляків, не була для місцевих українців достатнім приводом для початку своїх “відплатних” і “превентивних” акцій? Не забуваймо, що територія, де відбулась “кривава неділя”, був опанований повстанськими силами вже в квітні, а різня відбулась в липні. Впродовж цього часу “польська поліція” гуляла на повну. Ми не виправдовуємо жоден злочин. Хочемо тільки показати різницю між “запланованим геноцидом” і поступовою ескалацією конфлікту з наростаючою жорстокістю.}

^{Чи українці не могли присягати жорстоко помститись? Чи не відчували смертельної загрози з боку поляків? Так! Поляки були меншістю, але мали підтримку Берліну і Москви. Українці на Волині не мали ніякої підтримки. Чи їх спалені села, їх спалені діти не викликали бажання відплати? Чи вони мали вічно ховатись в своїх саморобних криївках біля будинків або в сусідніх лісах, ночувати там, і сподіватись, що під час наступного нападу встигнуть сховатись і знову вижити? Чи мали бути отарою овець, оточеною вовками, які щоденно приходили і вибирали собі кілька жертв? Вони повинні були “щасливо” собі жити у “злагоді” з поляками, поки їх не спалять або заріжуть під час чергової “превентивної акції”?}

^{Чи українці — люди з іншої глини?
Чи вони відрізняються від поляків?}

^{Для Семашків, для Ісаковича, для багатьох польських політиків і публіцистів, істориків, псевдокресових пропагандистських агентів так і є! Адже для них:}

•  ^{“Польща ніколи не окупувала Україну”, хоча сам Пілсудський називав збройну інервенцію Польщі в Західній Україні окупацією.}
• ^{германізація і русифікація поляків рід час загарбань — це “злочини проти польського народу”, а полонізація Українців у міжвоєнному двадцятилітті — це дрібниця.}
• ^{для них ОУН — це не національно-визвольний рух, а терористична організація, одночасно польські борці за волю (Пілсудський і ППС-ОБ) не терористи, а герої, хоча здійснили у кілька десятків разів більше замахів, нерідко проти поляків.}
•  ^{для них “до війни ми жили в злагоді”, і в рамках цієї злагоди поляки зруйнували сотні українських церков (що не робили з польськими костелами навіть німці і росіяни під час загарбань).}

^{Можна навести більше таких порівнянь... Можна, але завершимо цей текст ще одним прикладом, який досить добре показує, де і коли почалась “Волинська різанина” - знову поблизу Костополя, знову вище згадане село Ставок — 1935 рік.}

^{У цьому селі “невідомі” вбили тоді православного священика Арсенія Татуру. Тоді арештували 6 членів організації ОУН, які відсиділи у в’язниці 9 місяців, але через відсутність доказів їх... винних не знайдено.}

^{Однак місцеве населення звинувачує в злочині 2 польських поліціянтів. Прізвища цих поліціянтів залишились у пам’яті старших людей досі. Про те, що ОУН не була організатором злочину, свідчить те, що два сина і дві дочки отця Арсенія були активними діячами ОУН. Син Євген під час війни виконував важливі функції в УПА. Отже, звинувачення ОУН було висмоктаною з пальця дурницею...}

^{Чи діти Арсенія Татури мали право на “відплатну акцію”? Ні?} 

^{Вирізання українського села за смерть одного поляка — це “відплата”, а вирізання польського села за смерть одного українця — це вже “геноцид”?}

^{А згадаймо розстріляних і повішених поляками січовиків навесні 1939 року на Верецькому/Тухольському перевалі. Роман Шухевич пам’ятав про вбитих товаришів, але попри це у своїх наказах був сто разів більш стриманий, ніж “Бор” Коморовський.} 

^{Родини січовиків — це тисячі потенційних месників. Чи мали вони право на “відплатні акції”, незалежно від наказів, а навіть всупереч наказам?}

^{Підсумовуючи:
Цей текст не має на меті виправдовувати будь-які злочини. Цей текст не має на меті виправдовувати українські злочини. Лише звертаємо увагу на фальш, що лунає з багатьох польських (чи справді польських?) середовищ.} 

^{В Польщі кажуть про впровадження “несправжньої симетрії”. Інші польські голоси, польські голоси здорового глузду, сьогодні блокуються гострою цензурою. Навіть впроваджено карні санкції.}

^{На нашу думку щвидше треба говорити про “несправжню асиметрію”. Про фальсифікацію хронології і впровадження якісно несправжньої асиметрії. Якщо польський злочин випереджав у часі український злочин, то для антиукраїнських пропагандистів він не був “геноцидом”, а лише “превентивною акцією”. Так вони впорались з невигідною хронологією.}

^{Найбільше шахрайство (вдалі соціотехнічні заходи) — це відокремлення поняття “Волинь 43” від всієї історії польсько-українського конфлікту, а передовсім від поперджаючої ці події колаборації поляків з німцями і від раніше початої реалізації союзу з совєтами (з радянськими партизанами).}

^{Треба зазначити, що бандерівська пропаганда в 1943 році радше не піднімала проблему українських кривд у передвересневій Польщі. Однак ці кривди могли мати значення для пересічного українця.}

^{І точно мали величезне значення, особливо на Волині, де до війни, серед бідного українського населення, вплив ОУН не був великий. Там більша була комуністична пропаганда. Її гасла, серед іншого: “вигнати білих поляків з української землі”, "знищити польську буржуазію - паразита на тілі українського народу” і т.п...}

^{ОУН не потрібно було агітувати населення проти поляків і вона цього не робила. Там населенню вже з ХІХ століття, за царату, у відповідні моменти підсовували гасла, які не дуже відрізнялись від пізніших комуністичних гасел. Антипольська пропагнда — це передусім російська пропаганда (царська і більшовицька). Однак є фактом, що також самі поляки створювали ситуацію, в якій ця пропаганда мала на Волині податний грунт. На жаль, місцеве українське населення легко піддавалось цій пропаганді.}

^{Неправда, що до війни на Волині була “ідилія і пастораль”. Неправда, що всі жили в злагоді, відвідували одні одних, кохались, поки в 1943 році прийшли бандерівці і змусили мирно налаштоване українське населення вбивати поляків сокирами.
НІКОЛИ НЕ БУЛО “ІДИЛІЇ”, НІКОЛИ НЕ БУЛО “КРЕСОВОЇ ПАСТОРАЛІ”!!!}

^{Був окупант і був національно-визвольний рух, який боровся з гнобителем. Щоб повстав такий рух, повинен бути поневолений народ. Щоб поневолити інший народ, мусить бути народ-поневолювач.}

^{Москва, звичайно, вміло використовувала цю ситуацію до війни та, на жаль, і під час війни... Ті самі люди, які в 30-х роках підказували українцям; “Ляхів треба гнати з України, так як Хмельницький і Гонта з Залізняком”, в 1942 році прийшли до поляків, простягаючи “руку допомоги” з запевненням, що разом знищать фашистів і гайдамацьких дикунів і визволять Польщу з-під німецької окупації. Більшовики, як завжди, обіцяли все всім, і кожному казали те, що він хотів почути.}

^{Совєти використовували і продовжують використовувати (бо де-факто продовжують існувати) одних проти інших. Вже не царська, вже не більшовицька, а путінська Росія це робить. Назва не має при цьому особливого значення.
То не українці мали амбіції після війни поневолити (в чергове) польський народ спільно з іншим загарбницьким сусідом. Українська боротьба була боротьбою тільки за власну свободу. Польська боротьба, попри те, що мала на меті здобути свободу, все ж — і цього не вдасться приховати — мала на меті також протистояти українським намірам відбудувати власну державу, протистояти українським намірам здобути свободу. Не можна було поєднати польські наміри зберегти територіальну цілісність ІІ Речі Посполитої з українськими прагненням свободи. Це точно не була боротьба “за нашу і вашу свободу”.}

^{Сьогодні, якби не антиукраїнські напади, які почались в Польщі перед контрольованим “падінням комунізму”, і тривають досі (Прус, Корман, Ісакович, Семашки і багато інших “кресових” істериків та агентів), жоден український патріот не копирсався б в брудах минулого. Жоден український націоналіст не випоминав би полякам пролиту кров на Верецькому перевалі, в Жикотині, в Ремлі, Сагрині і в сотнях інших місць. Щонайменше до “постанови про геноцид”, а навіть до провокації в Грушовичах, поляки сприймались націоналістами, як союзники. Не лібералами і євроентузіастами, а саме націоналістами!} 

^{Навіть сьогодні ще можемо повернутись на дорогу союзу. Ще не сталось нічого безповоротного. Потрібна тільки добра воля.
Випоминати польські гріхи і злочини, відповідати закидом на закид, українців змусили поляки, а поляків до цього підштовхнула МОСКОВСЬКА АГЕНТУРА.} 

^{В Україні така сама агентура можливо навіть потужніша, ніж в Польщі, проте в Польщі вона має більш податний грунт для своїх дій. Москва чудово усвідомлює, що в польському суспільстві, а принаймні в його частині, досі живуть мрії про Польщу від моря до моря. Досі є поляки, які вважають українські землі польською територією. Саме це створює податний грунт для дій московської агентури. Тому московська агентура має в Польщі легше завдання. Саме тому Москва так легко може вбивати клин між поляками і українцями. І робить це майже явно, на наших очах.
Але повернемось ще до минулого...
Як ми вже зазначали, питання довоєнної репресивної політики щодо українців мусило мати великий вплив на подальші події, але це не було найважливіше. Значно важливіше було воєнне “тут і тепер”.} 

 ^{яке було “тут і тепер”?} 

^{Радянські партизани, активно підтримані польськими “колоніями”вже з осені 1942 року — це одне “тут і тепер”. Поляки, які вступали в допоміжні відділи німців вже в 1942 році. Коли українців там ставало менше, поляків більше. Іншоплеменні відділи використовувались для найбрудніших завдань, поляки не були винятком — це друге “тут і тепер”.
Хтось напевно скаже: “українці теж колаборували”. Так! теж колаборувал. А}ле їх також вбивали за принципом колективної відповідальності. 

^{Напевно ніхто не скаже, що Стрільці і Моложів — це була відплата за те, що відбувалось за 200 км на схід. На “далекому сході” (на українській частині Полісся) і на українських “західних кресах” поступово накручувалась спіраль “відплат”. Злочини ставали все більш масовими. Відплата була все більш сліпою, а “відповідальність” все більш колективною.
Дезінформаційна і пропагандистська акція, яка триває з 80-х років до сьогодні, призвела до ситуації, коли всі польські дії проти українців сприймаються в Польщі, як виправдана “превентивна акція” або “відплатна акція”, а українські дії, як “запланований геноцид”. Нічого, що поляки кілька місяців жили на території “повстанських республік” і ніхто їх там не вбивав, хоча “польська поліція” розгулялась... Якщо хронологія суперечить гіпотезі “запланованого геноциду”, тим гірше для хронології... В такому випадку або фальсифікується хронологія, або її ігнорують.
Інший метод — відкидання українських джерел... Навіть не стільки українських джерел, як ВСІХ НЕВИГІДНИХ ДЖЕРЕЛ, всіх джерел, які суперечать раніше прийнятій тезі. Йдеться про те, щоб до поляків потрапляла виключно інформація про українські злочини... Щоб “польських злочинів майже не було”.}

^{Ким справді були в цьому всьому поляки, а ким українці? Щира і чесна відповідь на це одне питання дозволить полякам подивитись на всю проблематику польсько-українських стосунків з іншої перспективи.
І тут не йдеться про випоминання чи претензії. По обидва боки було багато гріхів і злочинів. Обидві сторони мають за що вибачатись. Йдеться лише про історичну правду... бо тільки на правді можна будувати чесні і добросусідські стосунки. Не на “польській правді”, а просто на правді.}

^{Дочекаємось порозуміння?} 

^{Як ми вже писали, дезінформаційна акція триває від середини 80-х років. Була й раніше, але не так потужна. Ця акція слабшає, коли слабшає Росія. А коли Росія стає сильнішою, проводиться більш енергійно. За Єльцина вона пригасла. Тоді опубліковано “Польського поліціянта на Волині”, тоді видавали Тожецького. Сьогодні слова правди не можуть пробитись через бар’єр цензури.
“Бідна Фінікія, але й бідний Єгипет” - такі слова звучать в повісті Болеслава Пруса. Хотілось би сказати “бідна Україна, але й бідна Польща”.} 

^{Бідні народи, які у власній країні можуть менше, ніж чужі і ворожі сили. Сьогодні боротьбу з дезінформацією веде жменька українців і поляків. Це справжня боротьба за незалежність обох народів. Польщу і Україну можна повністю поневолити тільки тоді, коли протиставити два народи. Союз і польсько-українське порозуміння, навіть не влади з владою, а народу з народом, буде остаточною поразкою спільного ворога.
Дочекаємось...}