Strona startowa > Паросля - різанина у польському селі на Волині

Паросля - різанина у польському селі на Волині

2016-10-22 15:10

^{„Сокирники” і „Коробка”}

^{Що є правдою, що фальсифікацією, і що невідомо?}

^{Хто це зробив? Хто вижив?}

^{Завжди буду вдячним Ґжеґожу Мотиці за написані}

^{ним книги про польсько-український конфлікт.}

^{Але це не значить, що погоджуюсь з усім, що в них написано.}

Як я сприймаю те, що дієтся навколо теми Волині? - 03
Кілька слів про дати - 06
Що сталось в Парослі? - 07
Чому настільки важлива Паросля? Про що тривають суперечки? - 07
Три ключові питання - 08
Інформація про людей, які пережили події у Парслі - 09
Попередній список осіб, які ймовірно вижили - 12
Три списки жертв - 13
Список Чеслава Пьотровського - 14
Список Сємашків - 16
Як формувались списки жертв? - 18
Два плани Парослі – обидва не відповідають дійсності - 20
Впорядкований список Пьотровського – що від нього залишилось? - 21
Пам’ятник в Парослі - 27
Впорядкований список з пам’ятника - 28
Кого поіменно вшанували на пам’ятнику? - 29
Специфічні прогалини в розповіді Вітольда Колодинського - 29
Порівняння кількості жертв у різних списках - 31
Поляки і совєти на сході Волині 1942/1943 - 32
Зв’язки з совєтами і зброя в Парослі - 33
Франменти першої розповіді Олександра Шмалуха (Бакунця) - 35
Франменти другої розповіді Олександра Шмалуха (Бакунця) - 39
Володимирець і Паросля в уяві Ґжеґожа Мотикі – моя полеміка - 44
Гіпотеза відповідальності совєтів - 60
Мої висновки – підсумок - 61

^{Як я сприймаю те, що дієтся навколо теми Волині?}

^{Від одного професора 10 років тому ми дізнались, що вавельський дракон був останнім з живих динозаврів. Слова професора заперечувати негарно. Професурі завжди дозволяється більше. Навіть, коли це професор металургії, а дискусія про історію. Це все не дуже мене хвилює. Мені малоцікаві ступені і звання. Якщо когось поважаю, то не за титул. Можете мене вважати провінційним пастухом без освіти. Що з того? В науці тези повинні ділитись на правдиві і фальшиві, а не професорські та непрофесорські.}

^{Не буду старомодним нагадуючи правило, що в історичній праці висновок не може випереджати засновок. Я не намагаюсь нікого вразити безліччю правил. Навіть навпаки – зовсім ними не користуюсь. Коли посилаюсь на якесь джерело, просто його цитую і чітко вказую, що це за джерело (це стосується основної теми даної брошури; але не відноситься до Гути Степанської - побічної теми, підняти яку, певною мірою, примушує Ґжеґож Мотика). Не використовую підступного методу, який полягає в описі своїми словами того, про що нібито повідомляє джерело. Не використовую підступний метод, що полягає в приписуванні опоненту тез, які він ніколи не висував.}

^{Мене годують суміжні історії дисципліни. Я не історик. Польсько-українським конфліктом цікавлюсь досить давно. Хоча спочатку зацікавленість була радше поверхневою. Я почав поступово задумуватись над цим питанням ще до Помаранчевої революції. Після аукціону в китайській кнайпі зібралось кілька торговців: поляків, українців, один російський жид з Берліну...}

^{Розмова велась на різні теми. Мимохідь українець з Волині сказав:}

^{- Якби у когось з вас були пам’ятки, пов’язані з УПА, то вони мене цікавлять.}

^{· Тепер це начебто ваші герої? – злосливо запитав один з поляків і глянув на українця, а той трохи засмутившись сказав:}

^{· Я онук біженців з Холмщини. Міг би багато розповісти, але в Польщі остерігаюсь розмов на цю тему.}

^{Розмова перейшла на інші теми, але цей короткий діалог запав мені в пам’ять.}

^{Іншого разу, під час Помаранчевої революції, заходить українець зі Львова. Хтось жартома запитав:}

^{· А ти Андрій що? Без стрічки?}

^{· Маю, маю – відповів українець, дістаючи з кишені помаранчеву стрічку, але зняв, коли біг з вокзалу, невідомо що може прийти в голову (спаде на думку) якомусь пияку на вулиці.}

^{Я теж, коли пишу ці слова, замислююсь, що кому прийде в голову після прочитання цієї брошури. Сподіваюсь, що все закінчиться на обзиванні. Я далекий від відбілювання УПА, але не вірю в «абсолютне зло» та «абсолютне добро» («абсолютних демонів» та «абсолютних ангелів»). Мені взагалі не подобається вірити в будь-які історичні тези. Я проти перетворення історії в квазірелігію. Волію знати, волію припускати, волію підозрювати, але не «вірити». (Краще знати, припускати, підозрювати, але не «вірити»). Мені подобається історія, але не історіє-релігія. Люблю історію, але не історичну міфологію. Історія не для того, щоб в неї вірити чи ні. Історик – не священик. Історик – не проповідник.}

^{Також історик не повинен бути політиком. Тобто заняття історією не може бути рівнозначним заняттю політикою. Серйозні історичні суперечки – це спір про ймовірність і щільність ймовірності, логічність, про наявність і відсутність протиріч. Інший підхід – це не історія, а історіє-релігія або навіть історіє-істерія, або політика. Кілька століть тому люди вбивали один одного за слово «єдиносущність». Зараз кидаються один на одного, сперечаючись про історію. За мить можуть почати вбивати через історію. Може знову хтось полонієм чи звичайним пістолетом втихомирить якогось «блюзніра», як це бувало в минулому.}

^{Справді, ці суперечки все більше нагадують релігійні. Вже навіть не політичні. З блюзнірами та єретиками вже не дискутують. Їх закидають (поки що лише) образами. Сподіваюсь, що все-таки ніхто нікого не вб’є за сумніви у правдивості «оцінки» польських жертв волинської різанини на рівні 200 тисяч. Чи такі настрої підігріваються ззовні? Підозрюю, що так, але спіймати когось за руку важко. Особливо в епоху електронної пошти і платежів. Основний інструмент – це описи жорстокості. Колись ревну віру також розпалювали описами того, що робили погани зі святими. І, звичайно, на одному подиху пояснювали, що коли святі робили щось з поганами, то заради вищої мети.}

^{Фрагмент листа Правління і членів Спілки вшанування поляків убитих на Волині до папи Франциска, Замостя 7 серпня 2015:}

^{[…] Святий Отче! За волинську різанину ми звинувачуємо не лише Бандеру, Шухевича та інших лідерів УПА, Дивізію СС Галичина, але й греко-католицьке духовенство, яке відступило від V Божої заповіді “Не вбивай”. В храмах під час богослужінь закликали вірян вбивати поляків, святили знаряддя злочину (сокири, пили, вила і т.п.). Після богослужінь брали участь в жорстоких вбивствах.}

^[…]

^{Кожного дня і кожної ночі у наші домівки приходила смерть. І вона була жорстокою. Наприклад, малих дітей наколювали на штахети, живцем кидали у криниці, відрізали їм ручки й ніжки, прибивали за язички до столу, виколювали очка і т.п.}

^{Навіщо стільки зменшувальних слів: «ручки, ніжки, язички, очка»? Щоб ніхто не посмів нічого спитати. Щоб ніхто не посмів нічого перевіряти. Щоб ніхто не наважився думати. Щоб ніхто не наважився досліджувати. Якщо вміло вжити «ручки, ніжки, язички і очка», то ніхто не наважиться запитати навіть про те, коли СС Галичина була на Волині? Кожен поляк, що цікавиться цією темою, знає історії про виняткову жорстокість українців. Правдиві чи ні... важливо, що люди в них вірять. А які розповіді ходять по українську сторону? Правдиві чи ні, але люди в них вірять.}

^{Українці про пацифікацію Жукотина 14 вересня 1939 року:}

^{КОПівці катували заарештованих середньовічними методами – Павла Зинича та Миколу Голотяка. Першому вирвали язика, щоб не міг казати нічого поганого про поляків. Миколі Голотяку спочатку викололи око і запитали чи бачить Україну. Відповів, що бачить. Тоді викололи друге – знов сказав, що бачить Україну вільну від поляків. Потім їх повісили і пекли над вогнем, а з рук «знімали рукавиці». Це все відбувалось на очах інших затриманих мешканців Жукотина. Щоб вони могли розповісти про це всім, хто б наважився підняти руку на польську владу. Смерть жукотинських патріотів була героїчною і вбиті зааслуговують на шану нащадків.}

⁴

^{„Меморіал Холмсько-Підляської Православної Консисторії про переслідування польскими бандитами православного духовенства на Холмщині та Підляшші, 4 січня 1944:}

^{27 жовтня [1943] польська банда, якою керували польські офіцери, напала на парафію Молодятичі в Грубешівському повіті […] Дев’ятимісячну дитину місцевого війта польський бандит розбив головою об підлогу, добиваючи нещасну дитину прикладом, двоє інших дітей віком 2 і 5 років поляки жорстоко замучили в їх ліжку. Під час нападу жорстоко вбито і стоарого диякона місцевої парафії Семена Ярошевича. 28 жовтня польська терористична банда під час нападу на Грабовець в Грубешівському повіті у страшний спосіб вбила настоятеля місцевої парафії протоієрея Павла Швайку та його дружину. Тіла вбитих були дуже понівечені – дружину священика Іванну Швайку всю покололи ножами, руки і ноги зламали, порізали живіт. Нещасна жінка померла від втрати крові...}

^{Також кружляють історії, перенасичені описами жорстокості, про події на Верецькому перевалі в березні 1939 року. Не цитуватиму їх. Хто цікавиться, легко знайде ці історії. Також знайде інформацію на цю тему в польських джерелах і дослідженнях. Дуже скупа інформація, але не піддається видаленню.}

^{- Ти бандерівське бидло! – вигукне зараз «справжній поляк» з напіввірменського походження – Ти ж добре знаєш, що все це неправда. Ти ж добре знаєш, що це вигадка бандерівців, мета якої знайти зв’язок з волинським злочином. Адже добре знаєш, що по-перше, поляки нічого подібного не робили. По-друге, українці це заслужили, бо нападали на беззбройних польських солдат і раділи війні. А по-третє, не можна мати претензій до наших солдатиків, за те, що у 1939 році трохи поштурхали бандюків, якщо ці виродки жорстоко вбивали поляків у 1943 році. І по-четверте, не можна мати претензії до поляків, за те, що вбивали у 1939 році кілька десятків чи сотень українців, якщо вони потім убили півмільйона поляків.}

^{- А може півмільярда?}

^{- Не має значення! В будь-якому випадку дуже багато. Ти ж знаєш, що діти попа заслужили на смерть, бо перед цим попи вбивали освяченими сокирами польських дітей на Волині! «Відплатно-превентивна акція» - це тобі про щось каже, бандерівське бидло!}

^{Надто часто зустрічаю такі висловлювання.Чесно кажучи, не знаю, чи історія про Жукотин правдива, чи ні. Також не знаю чи правду написала Консисторія. Мене там не було. Одне знаю:}

^{Не можна оцінювати чиюсь достовірність лише за його національністю.}

На польське добре слово, добре й українське.

^{Якщо ми почнемо узалежнювати оцінку достовірності джерела від його національності, то від історичної суперечки перейдемо до політичної боротьби або й чогось гіршого – безглуздої квазірелігійної війни. Що зрештою, на жаль, вже певною мірою сталось. Замість історії маємо історіє-релігію, в якій правда за нами, бо правда за нами; в якій ми кажемо правду, бо ми кажемо правду; в якій ми праві, бо ми праві. А Волинь нам у власність дав Бог і Ризький Трактат...}

^{Мені не подобається те, що бачу. Мені не подобається, коли використовують трагедію. Я не проти слова «різанина», але вважаю, що його потрібно вживати в множині. Народовців, «кресов’яків», тим більше солдатів веб-бригад, чи інших пропагандистських найманців це й так не задовольнить, однак нагадаю, що на мою думку, деякі волинські різанини були організованим геноцидом.}

^{Лемкінівський геноцид (геноцид за визначенням Лемкіна). Раніше я наразився польським політикам, що займаються історією, тепер, напевно, українським. Ще не раз наражатимусь одним та іншим. Не пишу «історичним політикам», бо хоча існує «історична політика», все одно «історичний політик» - звучить, як «політик з минулого», а в цьому випадку йдеться про щось інше. Акти геноциду бували й по іншу сторону, по нашу сторону. Передусім це стосується діяльності збройних угруповань, які боролись «за Польщу без жидів і українців». В цьому питанні погоджуюсь з оцінкою Ґжеґожа Мотики.}

Кілька слів про дати

^{Останній польсько-український конфлікт не має чітких часових рамок. Кожен може по-своєму визначати його початок і кінець. Можна сказати 1942-1947, приймаючи за початок помітне зростання частоти вбивств. Можна сказати 1943-1947, приймаючи за початок перші масові вбивства, хоча тут вже не все очевидно, бо першим масовим злочином обидві сторони називають різні населені пункти: Пасіки (серпень 1942), Оборки (13 листопада 1942), Ремель (листопад 1942) і Паросля (9 лютого 1943). Звичайно, що кожна сторона шукає вигідного для себе початку і кожна сторона часом каже: «в цьому населеному пункті – не ми; в цьму населеному пункті – хтось інший». Можна прийняти за початок вигідний для українців березень 1939 року, тобто знищення Карпатської України і події на Верецькому перевалі. Сємашки початком «геноциду» вважають вересень 1939. Українці можуть сказати, що початок конфлікту – це листопад 1938, тобто акція «ЛОМ». І так далі, і так далі. Так само кінець не такий очевидний, як могло б здаватись.}

^{Це все, що стосується загальних зауважень. Переходжу до Парослі.}

Що сталось в Парослі?

^{Було два насених пункти розміщених поряд з тою самою назвою. Пишу це для читачів, що гірше орієнтуються в темі. Тут я завжди «Парослею» називаю населений пункт, де 9 лютого 1943 року була різанина.}

^{На цьому етапі ще не хочу починати дискусію. Отже, напишу те, з чим погоджуються всі чи майже всі.}

^{9 лютого 1943 року, на північно-східній Волині, в Сарненському повіті, певний партизанський загін, група чи банда увійшла в польське село (колонію) Паросля, вдаючи радянських партизанів. Група захопила село, пересилювала мешканців та повбивала їх сокирами і, можливо, іншою холодною зброєю, але не вогнепальною. Через кілька місяців село було спалено і тепер не існує.}

^{Щодо цього всі більш-менш погоджуються. Суперечки починаються, коли мова йде про винуватців, їх приналежність до організацій та про причини злочину. Я додаю ще наступні питання: скільки людей було вбито і чи точно це були майже всі жителі?}

^{Чому Паросля така важлива?}

^{Про що йде спір?}

^{Під час радянсько-китайської війни у 1969 році, посеред замерзлої ріки зупинився радянський танк. Дуже сучасний танк. Китайці дуже хотіли витягнути його на свою сторону і дослідити, а совєти робили все, щоб цього не допустити. Обидві сторони зосередились на цьому, як може здаватись, дрібному елементі.}

^{Різанина в Парослі (9 лютого 1943 року) – це ключовий елемент, як той російський танк на замерзлій ріці, і навіть набагато більш важливий. Обидві сторони історичного та історично-політичного польсько-українського спору вважають Парослю дуже важливою. В Польщі ця різанина вважається початком геноцидної етнічної читки. Треба, щоб етнічна чистка почалась якнайраніше. Треба, щоб початок етнічної чистки був якнайменш віддалений у часі від конференції військових референтів ОУН-Б в кінці 1942 року. Треба, щоб УПА ще не зовсім утвердилась, але вже почала вбивати поляків. Треба, щоб вбивство поляків було абсолютним пріоритетом для ОУН-Б та УПА. Тому дуже важливо, щоб різанину вчинив загін бандерівців, а не якийсь інший загін чи банда. Якби це скоїв хтось інший, тоді б зруйнувалась простота та однорідність всієї волинської різанини. Увесь майстерний план... тоді б значно обмежився. Тому наші політики, що займаються історією, стають на голову, аби якось зліпити те, що нам дуже потрібне, щоб якось це все скласти до купи з неспівпадаючих (невідповідних) елементів. Тут знову змушений нагадати, що я не заперечую, що на Волині були акти геноциду. На мою думку це стосується липня і серпня 1943 року. Однак зараз пишу тільки про Парослю. Я не займаюсь нічим іншим.}

^{В лютому 1943 р. в регіоні була одна, єдина сотня бандерівців – сотня Коробки. Створена лише два тижні до цього. Здається, тоді взагалі була лише одна мобільна бандерівська сотня, а решта – звичайні СКВ (Самооборонні Кущові Відділи – українські сільські відділи самооборони). Сотня Коробки була початком того, що сьогодні знаємо як УПА, і щонайменше третьою організацією з такою назвою. Сотня Коробки (і як тут не повірити в щасливий збіг обставин?) була у Володимирці, 10 км від Парослі, найпізніше вранці 8 лютого, отже з цього можна щось зліпити. Тільки треба якось загубити одну добу. Треба просто не помітити невигідні фрагменти в спогадах і розповідях свідків.}

^{«Сокири були видом політичного камуфляжу. Рішення прийнято на найвищому рівні... і т.д., і т.п. На Волині жоден поляк не загинув від рук будь-якої іншої банди, крім бандерівців, а бандерівець – це той, кого ми бандерівцем вважаємо» - приблизно так це все виглядає в «задзеркаллі». Сємашки вважають, що вбивали не бандерівці, а бульбівці. Однак вони теж дуже прислужились «історичній політиці», бо ввели нове поняття: «радянсько-український злочин». Якщо совєти і вбили на Волині якихось поляків, то лише тому, що українці донесли на поляків, бо як можна сказати людям, що поляків вбивав ще хтось, крім українців? Можна злосливо сказати: «вбивали не совєти, а українці руками совєтів і не німці, а українці руками німців».}

^{В ім’я «історичної політики» наші історики не помічають того, що стоїть, як віл в джерелах, на які вони посилаються. Не помічають свідків, які ще можливо живуть. Не помічають серйозних розбіжностей в результатах досліджень. Розбіжностей, які неможливо пояснити помилкою чи ненавмисними діями. Темні люди погодяться з усім. Треба тільки побільше жорстокості. Внутрішні протиріччя – не проблема, якщо їх вміло прикрити жорстокістю. Найкраще використати вбитих дітей. Тоді ніхто не буде ставити незручні питання. Тоді ніто не висовуватиметься. Тоді кожен буде боятись отримати від кресов’яцького науковця ярлик «бандерівського стерва», в порівнянні з яким совєти були до болю лагідні... А Катинь і тисячі померлих людей у Сибіру – це була невинна витівка, як буває між сусідами...}

^{Страшно щось запитати...}

^{Страшно щось сказати...}

^{Три ключові питання}

^{Скільки було мешканців Парослі, скільки людей загинуло, скільки вижило?}
^{Ким були винуватці? До якої організації вони належали?}
^{Які були мотиави зловмисників? Чому це зробили?}

^{Досі всі суперечки про Парослю зводились до другого і третього питання. Відповідь на перше питання досі здавалась більш-менш очевидною і не викликала дискусій. Здавалось, що різні оцінки більш-менш збігаються і наближені до загальної кількості мешканців. Однак для мене відповідь на перше питання теж зовсім не очевидна.}

Інформація про людей, які пережили події у Парслі

^{Детальне дослідження почну з людей, що вижили. Їх кількість могла перевищувати 30, могла бути й більшою, бо така ситуація, як з родиною БОБЕР, могла повторитись багато разів. Пояснення, про що йдеться, знайдете в наступних розділах. Деякі люди, напевно ще живі. Чи цікавиться ІНП цими свідками?}

^{З того, що до 2013 року говорив і писав Ґжеґож Мотика, непрямо випливає, що ні. Цікавиться майже виключно тим, як підтвердити наперед прийняту концепцію. Розмірковую про причетність бандерівців. Боюсь, що до свідків ставляться, як до потенційного джерела проблем, а не як до джерела інформації. Тому діяльність була спрямовна радше на пошуки квітки папороті, а не когось, хто б міг підтвердити причетність Коробки.}

^{Джерела повідомляють про людей, які пережили різанину в Парослі. Як правило повторюється, що вижило кілька-кільканадцять жителів, переважно дітей. Однак різні джерела називають різних осіб, а їх кількість точно більша, ніж кілька. Український історик заявляє, що в Парослі були також українці, яких зв’язали так само, як і поляків, але потім звільнили.}

Коли хтось проїжджав через Парослю, то впускали, але виїхати з Парослі туди, куди хтось хотів собі доїхати, вже не можна було, лише один ксьондз з Господом Богом їхав до хворого, ксьондзу дозволили і заїхати, і виїхати.

Владислава Онуховська, учасниця екскурсії у Парослю, її радше не було в Парослі у 1943 р., найімовірніше вона переказує почуту історію, яку все-таки варто взяти на замітку. Розповідь записана з фільму «Паросля 9 лютого 1943 Тут почалось...» 6:25

^{І якась бабуся, теж понад сімдесятирічна, яка теж дістала тут збоку сокирою, то їй відрізали вухо, але лежала (вона) першою, а на ній решта там діти, внуки, і та кров на неї стікала, але вона потім ожила.}

Роман Пьотровський, учасник екскурсії у Парослю, посилався на розмову з Вітольдом Колодинським, розповідь цікава, хоча не цілком достовірна, бо оповідач не був свідком подій, записана з фільму «Паросля 9 лютого 1943 Тут почалось...» 9:40

^{Тоді вбито 173 людини. Врятувались лише 2 чоловіків, які поранені вибрались з-під насипу трупів, і 6-річний хлопець, який вдавав убитого.}

Юзеф Туровський і Владислав Сємашко, Злочини українських націоналістів, Варшава 1990, с. 22, історія про злочин в Парослі, виділення жирним шрифтом моє.

В Парослі також були українці з навколишніх сіл, які приїхали на січкарню різати солому. Українців [зловмисники] зв’язали і тримали, поки не знищили село. Потім українців відпустили. Якби це були радянські партизани, то б усіх [українців] вбили. Вони б українців не залишили, ні за що. Коли вже знищили село, [винні у злочині] українців [там, де стояла січкарня – слова, які оминули у фільмі, в текстовому перекладі] розв’язали і відпустили.

Петро Макаренко, розповідь записано з фільму,«Паросля 9 лютого 1943 Тут почалось...»:2:45

^{Підсторінка https://wolyn.ovh.org/opisy/parosla-09.html}

^{Записана мною на диск 04 січня 2016 року. На цій сторінці представлена чітка інформація про людей, які вижили. Інформація походить, між іншим, із спростувань родин.}

^{Список, упорядкований мною:}

БОБЕР Броніслава – вижила, після війни жила в Ключборку, померла у 1991
БОБЕР Ірена - вижила, після війни жила в Ключборку
БОБЕР Галина - вижила, після війни жила в Ключборку
БОБЕР Христина - вижила, після війни жила в Ключборку
БОБЕР Владислав – пропав на війні, на загинув у Парослі
БУГАЄВСЬКА Марія – померла через кілька років
ХОРОНЖИЧЕВСЬКИЙ Тадеуш – скалічений, але вижив
ХОРОНЖИЧЕВСЬКИЙ Антоній – скалічений, але вижив
КОЛОДИНСЬКИЙ Вітольд – скалічений, після війни у Всхові
КОЛОДИНСЬКА Тереза – померла у 1994 році
САДОВСЬКИЙ Здіслав – вижив, під час вбивст був у рудичів поза Парослею
СТРОНГОВСЬКИЙ Роман – скалічений вижив
СТРОНГОВСЬКА Ірена – скалічена вижила
СТРОНГОВСЬКИЙ Ядвіга – скалічена вижила
СТРОНГОВСЬКИЙ чи СТРОНГОВСЬКА 1. ім’я невідоме – скалічений вижив
СТРОНГОВСЬКИЙ чи СТРОНГОВСЬКА 2. ім’я невідоме – скалічений вижив

^{Список осіб, що вижили, згідно книги Владислав і Єва Сємашко "Геноцид, вчинений українськими націоналістами..." Варшава 2000.}

^{Список впорядкований мною:}

^{БОБЕР Галина або Гелена}
^{БОБЕР Ірена}
^{БОБЕР Аделя}
^{БУЛХАЄВСЬКА vel БУЛГАЄВСЬКА Марія – дружина Мєчислава, 42 роки}
^{ХОРОНЖИЧЕВСЬКИЙ Антоній – син Францішка і Яніни, став інвалідом}
^{ХОРОНЖИЧЕВСЬКИЙ Тадеуш - син Францішка і Яніни, 9 років, став інвалідом}
^{КОЛОДИНСЬКИЙ Вітольд – 12 років}
^{КОЛОДИНСЬКА Тереза – (ліля). 9 років}
^{САВИЦЬКА ім’я невідоме – 9 років}
^{САДОВСЬКИЙ Здіслав – був поза Парослею}
^{СТРОНГОВСЬКИЙ Чеслав – син Броніслава і Марцеліни, 2 роки}
^{СТРОГОВСЬКИЙ Роман – син Юзефа і Марії, 9 років}
^{ТУБІЧ Марія – поранена}
^{БАЛЬЗЕР (?) ім’я невідоме 1. – Жид чи жидівка (єврей чи єврейка), що переховувалась в підвалі у Клеменса Хорошкевича}
^{БАЛЬЗЕР (?) ім’я невідоме 2. – Жид чи жидівка (єврей чи єврейка), що переховувалась в підвалі у Клеменса Хорошкевича}
^{БАЛЬЗЕР (?) ім’я невідоме 3. – Жид чи жидівка (єврей чи єврейка), що переховувалась в підвалі у Клеменса Хорошкевича}
^{БАЛЬЗЕР (?) ім’я невідоме 4. – Жид чи жидівка (єврей чи єврейка), що переховувалась в підвалі у Клеменса Хорошкевича}
^{БАЛЬЗЕР (?) ім’я невідоме 5. – Жид чи жидівка (єврей чи єврейка), що переховувалась в підвалі у Клеменса Хорошкевича}
^{БАЛЬЗЕР (?) ім’я невідоме 6. – Жид чи жидівка (єврей чи єврейка), що переховувалась в підвалі у Клеменса Хорошкевича}

Попередній список осіб, які ймовірно вижили

^{Обережно поєднавши кілька цитованих вище джерел, отримуємо список 22 поляків, 6 жидів і щонайменше 2 українців (якщо вживається множина), які були присутні під час різанини і вижили або були жителями Парослі, але були відсутні. Не враховую жінку похилого віку, яку згадують в розповіді переказаної від третьої особи. Не враховую ксьондза, якому дозволили вільно проїхати селом. Не враховую двох з трьох врятованих осіб з інформації Туровського і Сємашка (1990), тому що невідомо, чи вони названі в інших джерелах з конкретним прізвищем. Але, так як в інших проаналізованих джерелах згадано не більше одного дорослого чоловіка, додаю до списку одного анонімного чоловіка (перший пункт у списку). Інформація про каліцтво походить від авторів дослідження, з якого взято інформацію.}

^{Поляки:}

^{Анонімний чоловік (один з двох) – врятувався. Згідно інформації Туровського і Сємашка (1990)}
^{BOBER Adela – вижила, згідно Сємашків}
^{BOBER Bronisława – вижила, після війни жила в Ключборку, померла у 1991}
^{BOBER Irena – вижила, після війни в Ключборку}
^{BOBER Halina – вижила, після війни в Ключборку}
^{BOBER Krystyna – вижила, після війни в Ключборку}
^{BOBER Władysław – пропав на війні, не загинув у Парослі}
^{BOBER Wincenty – вижив, згідно списку Чеслава Пьотровського}
^{BUGAJEWSKA Maria – померла через кілька років = BUŁHAJEWSKA vel BUŁGAJEWSKA Maria (?)}
^{CHORĄŻYCZEWSKI Tadeusz – скалічений, але вижив}
^{CHORĄŻYCZEWSKI Antoni – скалічений, але вижив}
^{KOŁODYŃSKI Witold – скалічений, після війни у Всхові}
^{KOŁODYŃSKA Terasa – померла у 1994 році}
^{KOŁODYŃSKA Alina – в розповіді Колодинського (Kołodyńskiego) нема жодної згадки про смерть рідної сестри}
^{SADOWSKI Zdzisław – вижив, під час вбивств був у родичів за межами Парослі}
^{SAWICKA ім’я невідоме – 9 років – вижила, згідно Сємашків}
^{STRĄGOWSKI Roman – скалічений, вижив}
^{STRĄGOWSKA Irena – скалічена, вижила}
^{STRĄGOWSKA Jadwiga – скалічена, вижила}
^{STRĄGOWSKI lub STRĄGOWSKA 1. ім’я невідоме – скалічений, вижив}
^{STRĄGOWSKI lub STRĄGOWSKA 2. ім’я невідоме – скалічений, вижив}
^{TUBICZ Maria – поранена – вижила, згідно Сємашків – сім’я знайдена в Парослі ІІ (повідомлено про спростування)}

^{Жиди :}

^{BALZER (?)ім’я невідоме 1. – Жид або жидівка (єврей або єврейка) переховувалась в підвалі у Klemensa Horoszkiewicza (Клеменса Хорошкевича)}
^{BALZER (?)ім’я невідоме 2. – Жид або жидівка переховувалась в підвалі у Klemensa Horoszkiewicza}
^{BALZER (?)ім’я невідоме 3. – Жид або жидівка переховувалась в підвалі у Klemensa Horoszkiewicza}
^{BALZER (?)ім’я невідоме 4. – Жид або жидівка переховувалась в підвалі у Klemensa Horoszkiewicza}
^{BALZER (?)ім’я невідоме 5. – Жид або жидівка переховувалась в підвалі у Klemensa Horoszkiewicza}
^{BALZER (?)ім’я невідоме 6. – Жид або жидівка переховувалась в підвалі у Klemensa Horoszkiewicza}

^{Українці:}

^{Точно не встановлене число, більше 1.}

^{Три списки жертв}

^{Мені не відомо, скільки є списків жертв різанини в Парослі. Я знаю 3.}

^{Тому зосередився на аналізі тих трьох, які знаю.}

^{Список Чеслава Пьотровського}
^{Список з чорного пам’ятника в Парослі}
^{Список Сємашків у «Геноциді...» за 2000 і точно повторений у 2008 році}

^{Список з чорного пам’ятника дуже узагальнений (неконкретизований). Містить понад двадцять імен і загальну кількість вбитих людей з певними прізвищами. Щодо чисельності, цей список десь посередині між списком Пьотровського та списком Сємашків за 2000 рік. Список Пьотровського найдовший. Список з чорного пам’ятника середній, а список «Сємашків 2000» - найкоротший.}

^{Неймовірною є залежність (пов’язаність, зв’язок) списків Пьотровського і Сємашків. Ця залежність викликає дуже серйозні підозри щодо надійності встановлених результатів. Мова не йде про різні оцінки взаємно незалежних дослідників, а навпаки: про залежність результатів, та одночасну наявність відмінностей, які важко пояснити.}

Список Чеслава Пьотровського - с. 1

завантажено 5 січня 2016 року з підсторінки:

https://brozbar.cieplowizja.pl/podole/wolyn/rozkladjazdy/strona-wolyn/sarny/image016.html

Список Чеслава Пьотровського - с. 2

завантажено 5 січня 2016 року з підсторінки:

https://brozbar.cieplowizja.pl/podole/wolyn/rozkladjazdy/strona-wolyn/sarny/image016.html

Список Сємашків

„Геноцид польського населення Волині 1939-1945, вчинений українськими націоналістами”

Варшава 2000

Як формувались (складались) списки жертв?

^{Перший список жертв різанини в Парослі, „ список Пьотровського”, найімовірніше складений на основі старих переписів господарств. Ще сьогодні знаходимо сліди цього в Інтернеті.}

^{https://wolyn.ovh.org/opisy/parosla-09.html}

^{Записано мною на диск 04 січня 2016 року. Підкресленння і жирний шрифт – мої:}

^{ПЕРЕЛІК ГОСПОДАРСТВ, станом приблизно на 1939 р. Одночасно це перелік осіб, вбитих 9.02.1943 р. українською бандою. Життя врятувало небагато мешканців Парослі, в т.ч. дітей. […] на кінець 1942 року в Парослі було 43 двори з понад 190 жителями польської національності, які переважно займались сільським господарством та працювали в лісі […]}

^{Кількість жертв у списку Пьотровського якраз наближена до числа 190. Кількість жертв в ньому зменшили на кілька дітей, які вижили. Вже у списку Пьотровського серед жертв знайдено додатково сім’ю KOGUT (КОГУТ). У списку Пьотровського вона складалась з 5 осіб, на пам’ятнику 10, а в Сємашків – 8 вбитих. У своїй книзі «Криваві жнива...» Чеслав Пьотровський зменшив число жертв до 170.}

^{Виникає підозра, якщо не впевненість, що від початку виходили з припущення, що загинули всі люди зі старого перепису господарств (до 1940?). Якщо хтось фігурував у переписах до 1940 року, і не встановлено, що вижив, тоді «стверджували», що його вбито 9 лютого 1943 р.}

^{З невідомих, у більшості випадків, причин, під час роботи над списком Сємашків, пропущено (не включено) понад 90 осіб, які фігуруют у списку Пьотровського. До цього могли, між іншим, призвести спростування, про які повідомили родини. Як. Наприклад, родина BOBER (БОБЕР). З первинної кількості 11 осіб у списку Чеслава Пьотровського виключено 7 осіб, ймовірно через спростування, повідомлене дочкою врятованої Кристини Бобер.}

^{Список Сємашків не є незалежним від списку Петровського. Майже половина списку повторюється, а більш, ніж половину виключено. Варто підкреслити, що повторюються довші фрагменти списку (цілі будинки) і в більшості випадків цілі будинки виключено. Із 44 будинків, які містяться у списку Пьотровського, повністю виключено 24 будинки разом з мешканцями. Просто в Пьотровського були будинки з людьми, що там проживали, а в Сємашків цих людей нема. Так, ніби їх ніколи в Парослі не було. Кількість будинків замість 44, у Сємашків складає 23 чи 26 (вказуються різні числа, однак всі значно менші від 44). Жертви, які повторюються в обох списках, в Сємашків деколи розміщені в трохи іншому порядку. Спорадично, крім цілих будинків, виключено окремих людей з невиключених будинків. Кількість жителів Парослі «впала» зі 190 до 130. Трохи додали жертв, яких немає у Пьотровського. Додали більше «гостей» та «анонімів».}

Чи може дослідник помилитись щодо кількості будинків? Звичайно, що може, але не може помилково вигадати понад 80 людей, які жили в тих «надлишкових» будинках. Неможливо аж так помилитись. Таке не робиться випадково (ненавмисно). Чи може дослідник помилково занизити кількість будинків? Звичайно, що може. Може помилитись подаючи кількість будинків, але не може помилково не вказати понад 80 людей, що жили в понад 20 будинках. Не може випадково з’явитись новий план Парослі, повністю відмінний від старшого плану. Це виглядає так, наче хтось навмисно опублікував неправду.

Або Пьотровський вигадав неіснуючих людей, або Сємашки не вказали існуючих людей. Мова йде не про кілька спірних осіб, але про приблизно 90. Це не може статись внаслідок помилки чи недбальства.

Два плани Парослі – обидва не відповідають дійсності

Впорядкований список Пьотровського – що від нього залишилось?

Нижче подається впорядкований мною і розширений моїми зауваженнями найстарший,відомий мені, список жертв у Парослі, тобто список Чеслава Пьотровського. Список містить дані 188 осіб, убитих або ймовірно вбитих в Парослі.

У спогадах Вітольда Колодинського будинки пронумеровані не так, як у списку Пьотровського. Однак, незважаючи на нумерацію, кілька десятків будинків зникло.

BOBER Hilary, 45 років

BOBER Stanisława – дружина молодшого Хіларія

BOBER на той момент ім’я невідоме – дитина Хіларія молодшого – Irena – живе в Ключборку

BOBER на той момент ім’я невідоме – дитина Хіларія молодшого – Halina – живе в Ключборку

BOBER Hilary, 78 років

BOBER на той момент ім’я невідоме – дружина Хіларія старшого

BOBER Władysław – син Хіларія старшого – пропав на війні, не загинув у Парослі

BOBER на той момент ім’я невідоме – Bronisława дружина Władysława – невідомо, чи була поранена, в Смашків нема інформації про лікування, померла у 1991

BOBER на той момент ім’я невідоме 1. – Krystyna, дочка Władysława – живе в Ключборку, невідомо, чи була поранена, в Смашків нема інформації про лікування, в книзі Сємашків серед жертв названа дитина Bober її віку, але не вказано ім’я та стать

BOBER на той момент ім’я невідоме 2. – дитина Władysława

BOBER на той момент ім’я невідоме 3. – дитина Władysława

BUŁGAJEWSKI Mieczysław, 27 років

BUŁGAJEWSKI / BUŁGAJEWSKA xxxxxxxx, 2 роки – дитина Mieczysława

KOŁODYŃSKA xxxxxxxx, 70 років – мати Marii Bułgajewskiej, яка вижила

BUŁGAJEWSKI Narcyz

BUŁGAJEWSKA xxxxxxxx – дружина Narcyza

BUŁGAJEWSKI / BUŁGAJEWSKA xxxxxxxx 1. – дитина Narcyza

BUŁGAJEWSKI / BUŁGAJEWSKA xxxxxxxx 2. – дитина Narcyza

BUŁGAJEWSKI Walenty

BUŁGAJEWSKA xxxxxxxx – дружина Walentego

BUŁGAJEWSKI / BUŁGAJEWSKA xxxxxxxx – дитина Walentego

CHORĄŻYCZEWSKI Franciszek, 47 років

CHORĄŻYCZEWSKA Janina, 42 роки – дружина Franciszka

CHORĄŻYCZEWSKI Stanisław, 11 років – син Franciszka

CHORĄŻYCZEWSKI Stefan, 9 років – син Franciszka

CHORĄŻYCZEWSKA Zuzanna, 3 роки – дочка Franciszka

CHORĄŻYCZEWSKA Krystyna, 1 рік – дочка Franciszka

CHORĄŻYCZEWSKI Jan, 54 роки – брат Franciszka – солтис

CHORĄŻYCZEWSKA Stanisława, 50 років – дружина Jana

CHORĄŻYCZEWSKI Edward, 24 роки – син Franciszka

CHORĄŻYCZEWSKI Ryszard, 14 років – син Franciszka

CHORĄŻYCZEWSKI Bernard, 10 років – син Franciszka

CHORĄŻYCZEWSKI Zenon, 6 років – син Franciszka

GARBOWSKA Dominika, 33 роки - вдова

GARBOWSKI Mieczysław, 11 років – син Dominiki

GOMUŁKA Józef, 67 років

GOMUŁKA xxxxxxxx – дружина Józefa, потім вказана Петронеля, вдова 80 років.

GOMUŁKA Józef, 48 років– син Józefa старшого

GOMUŁKA Wacław,35 (?) років – син Józefa старшого

10.

GOMUŁKA Szczepan, 46 років

GOMUŁKA Antonina, 40 років – дружина Szczepana

GOMUŁKA Jerzy, 13 років – син Szczepana

GOMUŁKA Jan, 11 років – син Szczepana

GOMUŁKA Stanisław , 32 роки – брат Szczepana

11.

GOMUŁKA Marcin

GOMUŁKA xxxxxxxx – дружина Marcina

GOMUŁKA xxxxxxxx – підростаюча дитина Marcina

12.

HOROSZKIEWICZ Walenty, 60 років

HOROSZKIEWICZ Emilia, 57 років

HOROSZKIEWICZ Mieczysław, 24 роки

HOROSZKIEWICZ Henryka, 19 років – дружина Mieczysława

HOROSZKIEWICZ xxxxxxxx – мала дитина Mieczysława

13.

HOROSZKIEWICZ Gracjan, 28 років – син Walentego

HOROSZKIEWICZ Helena, 22 років - дружина Gracjana

HOROSZKIEWICZ xxxxxxxx – мала дитина Gracjana

14.

JEZIERSKI Mikołaj, 66 років

JEZIERSKA xxxxxxxx – дружина

JEZIERSKI xxxxxxxx – дорослий син Mikołaja

15.

JEZIERSKI Józef, 26 років – син Mikołaja

JEZIERSKA Jadwiga, 22 роки – дружина Józefa

JEZIERSKI Zbigniew, 2 роки – син Józefa 23

16.

KLEMENS Anastazy

KLEMENS xxxxxxxx – дружина Anastazego

KLEMENS xxxxxxxx 1. – доросла дитина Anastazego

KLEMENS xxxxxxxx 2. – доросла дитина Anastazego

17.

KLEMENS Wincenty

KLEMENS xxxxxxxx – дружина Wincentego

KLEMENS xxxxxxxx 1. – дитина Wincentego

18.

KLEMENS Zygmunt

KLEMENS xxxxxxxx – дружина Zygmunta

KLEMENS xxxxxxxx – дитина Zygmunta

19.

KOŁODYŃSKI Marian, 44 роки

KOŁODYŃSKA Józefa, 40 років – дружина Mariana

KOŁODYŃSKI Czesław, 20 років – син Mariana

KOŁODYŃSKA Halina, 16 років – дочка Mariana

KOŁODYŃSKA Genowefa, 14 років – дочка Mariana

20.

KOŁODYŃSKI Stanisław, 41 рік

KOŁODYŃSKA Marianna, 35 років – дружина Stanisława

KOŁODYŃSKA Alina, 16 років – дочка Stanisława

KOŁODYŃSKI Ignacy, 74 роки – батько Stanisława

KOŁODYŃSKA Paulina, 72 роки – мати Stanisława

21.

KOPIJ Tomasz, 48 років

KOPIJ Antonina, 43 роки – дружина Tomasza

KOPIJ „Dziunek”, 15 років – син Tomasza

KOPIJ Helena, 13 років – дочка Tomasza

KOPIJ xxxxxxxx 1. – мала дитина Tomasza

KOPIJ xxxxxxxx 2. – мала дитина Tomasza

22.

KOPIJ Adam

KOPIJ xxxxxxxx – дружина Adama

KOPIJ xxxxxxxx 1. – дитина Adama

KOPIJ xxxxxxxx 2. – дитина Adama

23.

KOPIJ Józef

KOPIJ xxxxxxxx – дружина Józefa

KOPIJ xxxxxxxx 1. – дитина Józefa

KOPIJ xxxxxxxx 2. – дитина Józefa

24.

MYSZAKOWSKI Kazimierz, 71 років

MYSZAKOWSKA „Jogusia”, 66 років – дружина Kazimierza

MYSZAKOWSKI Antoni, 30 років – син Kazimierza

MYSZAKOWSKI Władysław, 23 роки - син Kazimierza

MYSZAKOWSKI Zygmunt, 20 років – син Kazimierza

MYSZAKOWSKA Jadwiga, 23 роки – дочка Kazimierza

25.

MYSZAKOWSKI Stefan

MYSZAKOWSKA xxxxxxxx – дружина Stefana

MYSZAKOWSKI / MYSZAKOWSKA xxxxxxxx 1. – дитина Stefana

MYSZAKOWSKI / MYSZAKOWSKA xxxxxxxx 2. – дитина Stefana

MYSZAKOWSKI / MYSZAKOWSKA xxxxxxxx 3. – дитина Stefana

26.

MYSZAKOWSKI Julian

MYSZAKOWSKA xxxxxxxx - дружина Juliana

MYSZAKOWSKI / MYSZAKOWSKA xxxxxxxx 1. – дитина Juliana

MYSZAKOWSKI / MYSZAKOWSKA xxxxxxxx 2. – дитина Juliana

27.

SADOWSKI Stanisław, 50 років

SADOWSKA Rozalia, 40 років – дружина Stanisława

SADOWSKI Jerzy, 19 років – син Stanisława

SADOWSKI Florian, 6 років – син Stanisława

SADOWSKI Władysław, 4 роки - син Stanisława

SADOWSKA Wanda, 9 років – дочка Stanisława

SADOWSKA Mirosława, 2 роки - дочка Stanisława

28.

SADOWSKI Maciej

SADOWSKA xxxxxxxx – дружина Macieja

SADOWSKI / SADOWSKA xxxxxxxx 1. – доросла дитина Macieja

SADOWSKI / SADOWSKA xxxxxxxx 2. – доросла дитина Macieja

29.

SADOWSKI Władysław

SADOWSKA xxxxxxxx – дружина Władysława

SADOWSKI / SADOWSKA xxxxxxxx 1. – дитина Władysława

SADOWSKI / SADOWSKA xxxxxxxx 2. - дитина Władysława

SADOWSKI / SADOWSKA xxxxxxxx 3. - дитина Władysława

30.

SAWICKI Walenty

SAWICKA xxxxxxxx, 64 роки – дружина Walentego

SAWICKI Kazimierz, 24 роки – син Walentego

SAWICKI Bronisław, 15 років - син Walentego

SAWICKA Maria, 21 рік – дочка Walentego

31.

SAWICKI Tadeusz

SAWICKA xxxxxxxx – дружина Tadeusza

SAWICKI / SAWICKA xxxxxxxx 1. – дитина Tadeusza

SAWICKI / SAWICKA xxxxxxxx 2. – дитина Tadeusza

32.

SAWICKI Wawrzyniec

SAWICKA xxxxxxxx – дружина Wawrzyńca

SAWICKI / SAWICKA xxxxxxxx – дитина Wawrzyńc

33.

STRĄGOWSKI Bronisław, 48 років

STRĄGOWSKA Marcelina, 43 роки – дружина Bronisława

STRĄGOWSKA Jadwiga, 18 років – дочка Bronisława

STRĄGOWSKA Henryka, 12 років – дочка Bronisława

STRĄGOWSKI Kazimierz, 16 років – син Bronisława

STRĄGOWSKI / STRĄGOWSKA xxxxxxxx – мала дитина Bronisława

34.

STRĄGOWSKI Józef, 45 років

STRĄGOWSKI Maria, 42 роки – дружина Józefa

STRĄGOWSKA Wanda, 19 років – дочка Józefa

STRĄGOWSKA Irena, 16 років - дочка Józefa

STRĄGOWSKA Stanisława, 5 років - дочка Józefa

STRĄGOWSKI Mieczysław, 13 років – син Józefa

STRĄGOWSKI Ryszard, 8 років – син Józefa

35.

STRĄGOWSKI Antoni

STRĄGOWSKA xxxxxxxx – дружина Antoniego

STRĄGOWSKI / STRĄGOWSKA xxxxxxxx 1. – дитина Antoniego

STRĄGOWSKI / STRĄGOWSKA xxxxxxxx 2. – дитина Antoniego

36.

WIATRAK Maciej, 50 років

WIATRAK xxxxxxxx, 48 років – дружина Macieja

WIATRAK Czesław, 16 років – син Macieja

WIATRAK Władysław, 9 років – син Macieja

WIATRAK xxxxxxxx – мала дитина Macieja

37.

WIATRAK Walenty

WIATRAK xxxxxxxx – дружина Walentego

WIATRAK xxxxxxxx – дитина Walentego

38.

WIATRAK Tomasz

WIATRAK xxxxxxxx – дружина Tomasza

WIATRAK xxxxxxxx – дитина Tomasza

39.

WIATRAK Marian

WIATRAK xxxxxxxx – дружина Mariana

WIATRAK xxxxxxxx – дитина Mariana

40.

ŻOŁĘDZIEWSKI Hipolit

ŻOŁĘDZIEWSKA xxxxxxxx – дружина Hipolita

41.

ŻOŁĘDZIEWSKI Piotr

ŻOŁĘDZIEWSKA xxxxxxxx – дружина Piotra

42.

ŻOŁĘDZIEWSKI Bazyli

ŻOŁĘDZIEWSKA xxxxxxxx – дружина Bazylego

43.

ROWIŃSKI Jan, 27 років

ROWIŃSKA Jadwiga, 25 років – дружина Jana

44.

HORBUNOW Albina, 32 роки

HORBUNOW Henryka, 13 років

HORBUNOW Eugeniusz, 11 років

KOGUT xxxxxxxx 1. – біженець чи біженка

KOGUT xxxxxxxx 2. – біженець чи біженка

KOGUT xxxxxxxx 3. – біженець чи біженка

KOGUT xxxxxxxx 4. – біженець чи біженка

KOGUT xxxxxxxx 5. – біженець чи біженка

Пам’ятник в Парослі

^{Впорядкований і доповнений коментарями поіменний список жертв на чорному нагробному пам’ятнику в Парослі,}

^{за виключенням «жертв-гостей»}

^{BOBER Hilary чоловік, 45 років, одружений}

^{BUŁGAJEWSKI Mieczysław чоловік, 27 років, одружений}

^{CHORĄŻYCZEWSKI Franciszek чоловік, 47 років, одружений}

^{CHORĄŻYCZEWSKI Jan чоловік, 54 років, солтис, одружений}

^{GOMUŁKA Petronela жінка, вдова 9?0 80 років (?), у старих списках}

^{вказана жінка без імені,}

^{дружина 67-річного чоловіка}

^{GOMUŁKA Szczepan дорослий чоловік, одружений}

^{GARBOWSKA Dominika доросла жінка, вдова}

^{HORBUNOW Albina доросла жінка, одружена, дружина росіянина}

^{HOROSZKIEWICZ Klemens чоловік, 48 років, одружений}

^{JEZIERSKI Józef чоловік, 27 років, одружений}

^{JEZIERSKI Mikołaj чоловік, 66 років, одружений, Сємашки не впенені}

^{щодо імені, допускають ім’я Станіслав}

^{KLEMENS Anastazy чоловік дорослий, одружений}

^{Сємашки не згадують родину KLEMENS}

^{KLEMENS Wincenty чоловік дорослий, одружений}

^{Сємашки не згадують родину KLEMENS}

^{KLEMENS Zygmunt чоловік дорослий, одружений}

^{Сємашки не згадують родину KLEMENS}

^{KOGUT Jan нема даних, Jan Kogut вказується, як член сім’ї, але у решті списків ніколи чітко не вказується жертвою; жертв з родини KOGUT спочатку 5, потім кількість зросла до 8, перехідна кількість - до 10; жертви з цієї родини завжди анонімні, що стосується віку, імен і статі}

^{KOŁODYŃSKI Marian чоловік, 44 роки, одружений}

^{KOŁODYŃSKI Stanisław чоловік, 41 рік, одружений}

^{KOPIJ Tadeusz чоловік, 48 років (?), раніше і пізніше}

^{вказується Tomasz Kopij}

^{MYSZAKOWSKI Jan чоловік, 71 рік}

^{MYSZAKOWSKI Julian за даними Сємашків хлопець, 15 років,}

^{за даними старих переписів був дорослий і}

^{одружений}

^{MYSZAKOWSKI Stefan за даними Сємашків хлопець, 17 років,}

^{за даними старих переписів одружений,}

^{мав кілька дітей}

^{RUSIKUN нема даних}

^{SADOWSKI Stanisław чоловік, одружений, 50 років}

^{SAWICKI Walenty чоловік, одружений, 70 років}

^{STRĄGOWSKI Bronisław чоловік, 48 років}

^{STRĄGOWSKI Józef чоловік, 45 років}

^{WIATRAK Władysław хлопець, 9 років}

^{ŻOŁĄDŹ Bazyli чоловік з родини ŻOŁĘDZIEWSKI,}

^{одружений, ймовірно бездітний,}

^{родина не згадується Сємашками}

^{ŻOŁĄDŹ Piotr чоловік, дорослий, одружений - Piotr Żołędziewski,}

^{родина не згадується Сємашками}

²⁸

Кого поіменно вшанували на пам’ятнику?

^{16 чоловіків}

^{2 жінки}

^{1 дитина – хлопець, 9 років}

^{1 жінка похилого віку, яка раніше не вказувалась}

^{8 чоловіків, щодо яких є сумніви, чи були вони жертвами різанини}

^{Ймовірність того, що така диспропорція чоловіків, жінок і дітей у списку жертв на пам’ятнику випадкова, виходячи з того, що зловмисники вбивали всіх, незалежно від статі та віку, а автори пам’ятника вшанували жертв не дискримінуючи жінок і дітей, становить не більше, ніж 1 на кілька мільйонів.}

^{Специфічні прогалини в розповіді Вітольда Колодинського}

^{Взагалі, вважаю розповідь Вітольда Колодинського достовірною. Однак, у ній є замовчування і прогалини, які важко пояснити. Може вони з’явились під час «редагування» розповіді.}

^{Загалом Вітольд Колодинський згадує 14 людей з родини Колодинських, з яких двоє точно вижили, а одна майже точно вижила, бо незважаючи на те, що вона жила разом з ним в одному будинку і була його рідною сестрою, він жодним словом не згадує про її смерть чи поранення, і взагалі не розповідає, що з нею відбувалось 9 лютого 1943. Під час публікації розповіді Вітольда Колодинського доповнено словом «обоє», від чого складається враження, що Аліна Колодинська (Alina Kołodyńska) не вижила. Замість «Аліна, Вітольд, Тереза живі» написано «Аліна, Вітольд, Тереза[обоє] живі». („Alina, Witold, Teresa żyją” jest „Alina, Witold, Teresa [oboje] żyją”).}

^{В одному будинку, який в розповіді Вітольда Колодинського позначений номером «13», а в списку Пьотровського не має свого чіткого аналогу, вказані особи, яких названо «батьки»:}

^{BOBER без імені – ймовірно BOBER Hilary старший}

^{BOBER без імені – ймовірно дружина Hilary старшого - Marcelina}

^{В другому будинку, який в розповіді Вітольда Колодинського позначений номером «14», нібито жила лише одна людина:}

^{BOBER Hilary (молодший)}

^{В третьому будинку, який в розповіді Вітольда Колодинського позначений номером «15», нібито жила лише одна людина:}

^{BOBER Kazimierz}

^{Загалом Вітольд Колодинський згадує про 4 людей з родини Бобер (Bober), тобто про стількох, скільки залишилось не виключених зі старого списку Чеслава Пьотровського. Жодним словом не згадує, що хтось з цієї родини вижив.}

^{В будинку, позначеному номером «14», фігурує лише одна особа чоловічої статі. Так само в будинку, позначеному номером «15» фігурує лише одна особа чоловічої статі. Так як відомо, що з великої родини Бобер (Bober) багатьом вдалось пережити різанину (близько 7 осіб або й більше), неприродньо мале заселення в будинках «14» і «15» викликає серйозні побоювання, що осіб, які пережили різанину в цій розповіді не згадали, або з неї усунули. У розповіді Вітольда Колодинського зовсім не згадується багато будинків зі с писку Пьотровського. Викликає сумніви й спосіб подачі інформації про інші родини.}

^{В будинку, позначеному в розповіді номером «20»:}

STRĄGOWSKI Józef

STRĄGOWSKA – дружина Józefa

STRĄGOWSKA Irena – дочка Józefa (?) – відомо, що вижила, але Вітольд Колодинський про це не каже

STRĄGOWSKA Jadwiga – дочка Józefa (?) – відомо, що вижила, але Вітольд Колодинський про це не каже

STRĄGOWSKI Stanisław – син Józefa (?)

STRĄGOWSKI Roman – живе – слово вжито в теперішньому часі

^{Вітольд Колодинський завжди використовує теперішній час «живе», в одному випадку каже «живе, але нічого не пам’ятає. Йому тоді було 3 роки». В розповіді ніколи не зустрічається минулий доконаний час: «вижив» чи «вижила», хоча з інших джерел відомо, що деякі люди точно вижили, а вмерли чи загинули лише згодом. Відомо, що дехто вижив і, найімовірніше, не був поранений (це випливає з даних родини БОБЕР (BOBER) та відсутності інформації про госпіталізацію).}

^{Складається враження, що особа, яка брала інтерв’ю у Вітольда Колодинського не питала, хто пережив різанину, а хто досі живе та хто міг би щось розповісти про різанину. Також є обгруновані побоювання, що певна інформація про осіб, які вижили, видалена з розповіді.}

^{На плані, складеному Чеславом Пьотровським, на основі довоєнної карти і, нібито, на основі малюнку (ескізу) Романа Стронговського (Romana Strągowskiego), вказано 44 будинки. Близько половини цих будинків немає в розповіді Вітольда Колодинського, або могли бути видалені з розповіді. На малюнку (ескізі) Ришарда Стронговського (Ryszarda Strągowskiego), репродукція якого міститься у книзі Сємашків (2000), є лише 23 будинки ( в тексті, що походить від авторів книги, вказується кількість 26 будинків). Вітольд Колодинський нічого не каже про людей з незгаданих будинків. В розповіді Вітольда Колодинського також вказано 23 будинки.}

Порівняння кількості жертв у різних списках

(всі жертви не можуть бути справжніми)

Прізвище

Кількість у списку Чеслава Пьотровського

Кількість на пам’ятнику

Кількість у Сємашків 2000

BOBER

11

7

7

BUGAJEWSKI

9

5

2

CHORĄŻYCZEWSKI

12

13

12

GARBOWSKI

2

4

2 або 3

GOMUŁKA

13

10

5

HORBUNOW

3

9

3

HOROSZKIEWICZ

8

8

7

JEZIERSKI

7

8

5

KLEMENS

11

10

-

KOGUT

5

10

8

KOŁODYŃSKI

11

11

12

KOPIJ

14

6

8

MYSZAKOWSKI

15

10

8

ROWIŃSKI

2

-

2

RUSIKUN

-

4

4

SADOWSKI

16

7

7

SAWICKI

12

7

5

STRĄGOWSKI

17

15

13

WIATRAK

14

9

5

ŻOŁĄDŹ / ŻOŁĘDZIEWSKI

6

7

-

^{Прізвища та імена у списках жертв Парослі зникають, з’являються нові, однак сумарно список зменшується, а не збільшується.}

^{Найстаріший список „Пьотровського” 188 жертв (без „гостей”)}

^{Середній список „чорний пам’ятник” 160 жертв (без „гостей”)}

^{Наймолодший список „Сємашків 2000” 115 жертв (без „гостей” і „анонімів”)}

^{У різних списках жертв у Парослі, не рахуючи «гостей» та «анонімів», згадувалось близько 210 осіб. З найстарішого відомого мені списку Чеслава Пьотровського у список Сємашків перейшло лише 90 осіб, тобто менше, ніж половина. До списку Сємашко додали нову родину і нових людей у старі родини, часто інформацію подано так, що її неможливо верифікувати – відсутні імена, стать. Із старого списку Пьотровського зникали цілі будинки. Вони або взагалі не існували, або дуже багато людей з цих будинків вижили, або є якесь інше пояснення, про яке я не здогадуюсь.}

^{Кількість жертв значно зменшилась. До цього могло призвести припущення, що всі жителі Парослі загинули від рук українських націоналістів. Якщо так, то коли з’ясовувалось, що хтось пережив різанину, його усували зі списку жертв, але поки ніхто цього не довів, до того часу «жертву» впевнено визнавали жертвою, хоча насправді було не так.}

^{Якщо у різних списках жертв загалом міститься 210 осіб, не рахуючи жертв-гостей та анонімів, а кількість жителів Парослі була меншою, значить серед тих 210 осіб мусять бути несправжні жертви або люди, які вижили, або неіснуючі люди.}

^{Підозрюю, що для того, аби ймовірна маніпуляція стала менш помітною, зменшено кількість жителів Парослі до різанини з близько 190 (спочатку у Чеслава Пьотровського, який посилався на стару розповідь (Романа Стронговського) Romana Strągowskiego) до близько 130, а кількість будинків - з близько 44 до 23-26 (також посилаючись на (Романа Стронговського) Romana Strągowskiego). Таким чином кількість жителів, що вижили, продовжує складати «кілька». І можна продовжувати говорити, що «в Парослі всіх повбивали, бо вони були поляками» і вижило лише кілька скалічених дітей.}

^{Однак, може бути й так, що Сємашки виявили і скоригували фальсифікацію, не зазначаючи про це у своїй книзі. Що не вони зменшили кількість будинків і жителів, а хтось раніше її умисно завищив і вигадав фікційних людей. В будь-якому випадку я зараз не можу звинувачувати конкретних дослідників. Однак є розбіжності, які неможливо пояснити при одночасній виразній кореляції.}

Поляки і совєти на сході Волині 1942/1943

Ґжеґож Мотика, „На білих поляків облава...”:

[…] СРСР сприймався, як ворог номер два, який на додаток офіційно став союзником після підписання угоди Сікорського-Майського в 1941 році. І хоча польське піддпілля йому не довіряло, однак надавало Совєтам підтримку розвідданими, організувало допомогу для голодуючих радянських полонених (у 1941-1942 роках Вермахт в таборах для полонених заморив голодом понад 2 000 000 захоплених в полон червоноармійців, що було другим після Холокосту найбільшим злочином другої світової війни), і цим також можна пояснити спонтанну підтримку польської сторони радянським партизанським загонам, які з’являлись, наприклад, на Волині в кінці 1942 року.

Aleksandr Gogun (Олександр Гогун), „Партизани Сталіна в Україні”, підкреслення мої, сторінка, 131:

Згідно інформації німецької служби безпеки загін радянських парашутистів, скинутий на початку листопада 1942 р. під містечком Рокитно [центр Зслуччя] на Волині, натрапив на групу націоналістів. Під час бою частина парашутистів загинула, націоналісти захопили здобич, в т.ч. зброю.

Розвід-групи, які надсилали на Волинь, не знаючи місцевості, шукали допомогу на місці „І знаходили її передовсім у поляків, тому що в українських селах, які знаходились під впливом націоналістів, їм загрожувала небезпека, провокації та провал”. Про те ж саме Сидір Ковпак інформував Тимофія Строкача, описуючи ситуацію під кінець 1942 р.: „Ставлення поляків до радянської влади, до Червоної Армії, червоних партзанів – виключно добре. Багато поляків просили прийняти їх у наші загони”.

Відправлені на Волинь у 1942 р. групи ГРУ та НКВС СРСР, під керівництвом Антона Бріанського і Дмитра Медведєва, мали розвідувальні завдання, не ставили за мету конфронтацію з українським націоналістичним підпіллям, тому намагались вести з ним переговори.

Ситуація змінилась на зламі 1942-1943 років, коли на Волинь дістались загони USRP (УРПР – український радянський партизанський рух) (серед них Сидора Ковпака та Олександра Сабурова), які мали переважно диверсійні і бойові завдання, та маючи значні сили могли собі дозволити одночасну боротьбу з двома супротивниками.

Ґжеґож Мотика. „Українські партизани 1942-1960”, підкреслення моє, с.243:

Від лютого 1943 р. почалась партизанська і пропагандистська війна між УПА і радянськими партизанами, яка все ж перепліталась різними локальними домовленостями. Нерідко обидві сторони безжально ліквідували патрулі супротивника. Безумовно бандерівці першими почали антирадянську акцію. Але вже на загони Бульби-Боровця спочатку напали Совєти.

(Генрик Совінський). Солдат ZWZ-AK і радянський партизант, ветеран польсько-української боротьби. Син співзасновника самооборони в Ліпніках. Розповідь списана із запису, зареєстрованого до 28.01.2010:

[…] під час війни я перервав навчання лише на два роки. І цей час використав на таке трохи партизанське життя, бо під кінець сорок другого року [1942], через якийсь німецький прокол, ми були змушені залишити дім. І тоді я опинився у т.зв. Партизанському Краю на Заслуччі, тобто на такій правобережній території Случа, прилеглій до польсько-радянського кордону. А тоді там вже були радянські партизани, звідси й ця назва „Partyzancki Kraj”.

Юзеф Туровський і Владислав Сємашко, Злочини українських націоналістів, Варшава 1990, с. 21, підкреслення мої:

AGK27WDAK,V/14

12 січня 1943 р. ШИТНЯ, село, Рівненський повіт, українська поліція на службі у німців вбила родину Желеньських (Żeleńskich) за зв’язки з радянськими партизанами.

AGK27WDAK, V/36

31 січня 1943 r. МАЛЕ СІДЛИЩЕ, село, гміна Клесів, Сарненський повіт (17 км від Клесова), українська поліція повбивала польські родини: Лисаковських і Мьодушеських, які співпрацювали з радянським партизанським загоном Василевича Кочаткова.

^{У „Сємашків 2000” інформацію про співпрацю поляків з совєтами замінили інформацією про український наклеп на поляків про співпрацю з совєтами. Чого соромитись? На війні всяке буває, «бо на війні не так, як в солдатських піснях». Нема сенсу приховувати цю співпрацю, а ті, що займаються історією, а не політикою, навіть не мають права нічого приховувати. Лише дурний адепт історіє-релігії собі уявляє, що на війні все було просто, зрозуміло, впорядковано і чорно-біле.}

Зв’язки з совєтами і зброя в Парослі

^{Повертаючись до Парослі... Особливо важливою є розповідь Вітольда Колодинського. Навіть ключовою. Зрештою, жодна інша довша розповідь, здається, не була опублікована, хоча на сьогоднішній день, після смерті Вітольда Колодинського, ймовірно ще є щонайменше кілька живих свідків. Боюсь, що ІНП терпляче чекає, поки свідки повмирають і не зможуть сказати нічого незручного (зайвого). А може їх опитали, але про це не кажуть? Не знаю...}

Підсторінка:

http://wolyn1943.pl/relacje-swiadkow/poczatek-zaglady-witold-kolodynski/

Записана мною на диску 04 січня 2016 року. Підкреслення і жирний шрифт – мої. Цей

самий текст був опублікований в «Геноциді» Сємашків (2000, 2008) у першому томі.

Вітольд Колодинський, один з виживших з Парослі, розповідає:

                Після нападу гітлерівських військ, під час страшного нальоту літаків, поспіхом тікаюча радянська армія залишила багато зброї в лісах навколо колонії Паросля. Станіслав Колодинський – батько, Щепан Гомулка, Мєчислав Булгаєвський – як партизани (вишколені від армії), що готували [людей] до боротьби з гітлерівським окупантом, звербували старшу молодь для збереження та укриття зброї, за яку відповідав Станіслав Колодинський. Було багато знищеної зброї. Тому треба було доробляти приклади і рукоятки, які виготовляв столяр Станіслав Садовський – батько Здіслава.

            Ймовірно українці зорієнтувались, що поляки [жителі Парослі] мають велику кількість зброї. Вже від літа 1942 р. в колонію Паросля часто навідувались українські патрулі, по п’ять-шість вершників на конях. В осінньо-зимовий період такі самі патрулі (одягнені в сукмани, постоли, озброєні) поляки, серед них батько, розпізнавали, як українців, а не партизанів [радянських], з якими поляки мали зв’язок.

            У грудні 1942 р. ці патрулювання відбувались дуже часто пізніми вечорами. Нас дітей розпитували різне. В нас вдома, як і в Булгаєвських, відбувались різні зустрічі, наради. Думали, що значать ці патрулі. Нас хлопців ставили на сторожі. Адже поляки готувались до боротьби з німецьким окупантом.

[…]

В цей час [9 лютого 1943] я вискочив з дому, біг у бік стайні (там була захована зброя). За мить мене за комір спіймав «сотник», бив вибиваючи передні зуби, закривавленого тримав біля себе в будинку. […] У спальні ми були без вартового. Вартові щільно оточили наш будинок. Тоді мама запитала батька, що вони робили? Чи сильно били? За що? Батько відповів, що їх цікавить не солонина, а зброя.

^{Подальші спроби довести тезу, що поляки підтримували совєтів, було б вибиванням відкритих дверей. На Волині в часі та в місці, що нас цікавить, був радянсько-польський союз. Те, що Паросля, яка мала значну кількість зброї, була опорою для совєтів, радше теж не викликає сумнівів. Я не сумніваюсь, що члени ZWZ, які жили і діяли в Парослі, знали, чим це загрожує. Заяви націоналістів щодо радянських партизанів були зрозумілі. Воєнний злочин? Так, схоже це відповідна кваліфікація, але точно ніяка не «етнічна чистка» і не «точкова різанина з метою викликати втечу поляків з Волині». Не в той час.}

^{На мою думку, тезу про етнічну чистку в Парослі треба віднести до категорії історично-релігійних догм або псевдоісторичних міфів, чи визнати тезою з періоду «історичної політики», а не історії.}

Франменти першої розмови

Олександра Шмалуха „Грушки” vel Степана Бакунця

^{На початку мушу зазначити, що моє знання української мови дуже обмежене, однак з перекладеними фрагментами розповіді, я радше не помилився. Людина, яка тепер представляється, як Степан Бакунець, своїм справжнім прізвищем називає: Олександр Сидорович Шмалюх, псевдонім «Грушка», народився 27 серпня 1925 року. Був собисто знайомий з Григорієм Перегіняком Довбенка-Коробку з кінця 1942 року. Був воїном першої сотні від моменту її створення. В обох розмовах часто з’являється слово «підвода». Я його перекладаю, як віз. Хоча можливо, що Шмалюх-Бакунець мав на увазі сани. З інших (польських) джерел випливає. Що тоді були умови для використання саней.}

^{„01 Спогади ветерана УПА Бакунця-Шмалюха (1 з 5)” Запис розмішений в Інтернеті 11.08.2011. На момент запису Степанові Бакунцю було близько 85 років. Загалом говорив досить вільно і чітко, українською мовою з російським, білоруським, спорадично польським акцентом. Деякі його висловлювання я не зрозумів. Ці місця я чітко виділив:}

[…] А той, що ще приходив до нас, назвався «Довбенко», прізвища не сказав, тільки «Довбенко».

Потім той «Дубовий» ... тепер він відомий: Іван Литвинчук.

Теж був у вас?

Головним командиром був Іван Литвинчук «Дубовий». «Бористен» - згідно документів, виявилось (бо я був на церемонії перепоховання, туди приїхали його брат і сестра): Коронець Петро. Потім «Дорош» там був, «Дорош» і «Еней» ...був командиром східної частини [або: східного відділу] там... він загинув десь тут біля Рівного, часто показували по телевізору. Це той самий «Еней». Але «Еней» то був може два... Теж викладав хлопцям... і все його там... [йдеться про Кременець, невиразно звучать назви населених пунктів, але оповідач не може згадати] ...там є замки... Залишились «Дубовий», «Дорош», «Бористен» [проводили вишкіл]

Кременец?

О, о! Кременець! З тих часів я його [Енея] знаю. Такий... 45 до 50 років. Такий старший віком.

А що там викладали в тій школі?

У школі викладали історію, привезли трохи зброї, кулемет там був...

А яка конкретно це була зброя? Пам’ятаєте марку?

Переважно радянська ...Тут, як пройшов фронт, то [залишилась зброя]… Той «Бористен» викладав переважно справи, пов’язані зі зброєю, «Дорош» історію, і той «Дубовий» історію викладав. Ну а той «Довбенко» пізніше змінив псевдонім на «Коробка». Той перший сотник «Коробка», то він був [використовував псевдонім] «Довбенко», а пізніше «Коробка». Він був десь з Галичини, з того самого села, що Бандера. Про це я пізніше дізнався. Багато про себе не розповідав, тільки розповідав і показував, що як поляки посадили його до Берези, то випалили йому розпаленим до червоного залізом дірку в литці, що палець можна було сховати.

^{Так його тортурували?}

^{Так. Тортурували його.}

^{[У цьому місці Шмалюх-Бакунець розповідає про курси (навчання), які проводили ОУН-Б в його родинному домі] […] За програмою мало бути 40 днів. Але їх випустили через місяць (рахуйте, що це був один місяць). Потім прийшли наступні 30 людей [курсантів]. Другий тур. Так само жили, спали на соломі, готували... А потім, значить ...дотягнули так до 19 січня 1943 року. Друга група закінчила курси і [курсанти] якось так 18 чи 19 лютого роз’їхались.}

^{Були дві групи [курсантів]?}

^{Так. Дві групи по 30 людей... Сказали, що більше курсів не буде. Все поховали на стріхах […] Я хотів їхати з ними. Мені було 18 років. Батько не хотів мене пустити... […] Ми виїхали. Нас було 8 людей на одному возі. Ми заїхали в село чи хутір. Там нас чекали ще двоє людей і там була зброя, серед іншого там був кулемет. Ми переїхали через залізничні колії і приїхали до Константинівки. Почало розвиднюватись (бо ми подорожували тільки вночі, бо така була велика конспірація). Доїхали на край лісу. Біля лісу стояла хата. Ми увійшли в ту хату. Розмістились (розляглись, полягали). Вже був день. Але вартовий крикнув, що йдуть німці. Ну то всі зірвались на ноги. Дорога йшла 100, може 150 метрів від хати. Німці приїхали на двох возах.. Не помітили нас. Ми думали, що то по нас, але ні. Там ми відпочили. В півчетвертої, вже надвечір, коли трохи відпочили, командир каже: «їдемо». Нас було вже 10 на двох возах, бо там нас чекав один віз. Їдемо. Тільки ми заїхали в ліс, проїхали може кілометр чи два, а тут люди з доробком тікають. Дуже великий доробок: і вівці, і 4 вози живих свиней, і людей багато. Питаємо, «Що? Що відбувається?». «Там позаду йдуть німці, ми із село Городець!!». Командир відразу наказав: «ти залишайся тут, біля возу, а ми всі заляжемо на дорозі. Не стріляти, я стрілятиму перший». Кричу: «я з вами!». Командир залишив біля возу замість мене такого дідуся (був такий старий чоловік з нами), а я побіг з командиром. Тільки ми зайняли позиції і німці їдуть на возах. Там була така поляна. Німці посходили з возів і йдуть. Під’їхали два вози, 30 людей, власівців, як ми їх називаємо. Стріляємо, кричимо «ура!», щоб здавалось, що нас багато. Я перший раз в житті стріляв у німців. Німці попадали на землю. Власівці розвернули свій віз і ходу. А ми покричали, трохи постріляли за ними. Забрали документи німців. [ кілька незрозумілих мені слів]… велика шишка, комісар в Районі... […]}

^{Ми переїхали через Горинь на ту сторону, через лід, бо були сильні морози. Це вже було 20 січня. Доїхали ми до хутора Поляна, відразу поряд було таке велике село. Там ми розмістились. Там вже було багато людей на тому хуторі. Там зібралась підпільна організація ОУН. Це було спеціально заплановано. Ми туди спеціально їхали, бо «Дубовий» запланував...}

^{Який це район?}

^{Володимирецький... ні, чи Сарненський здається? Точно Сарненський, не Володимирецький...}

^{На другий день відразу організація... людей дуже багато – 400. Ночували, де було можна. Лежали по хлівах, навіть біля кострів ночували. Купа людей, там була велика сила людей. Зібрались на такій поляні. Горіло велике вогнище, не лежаче, а стояче, величезне, як хата, такий величезний вогонь...}

^Ватра!

^{Ватра, так? Ватра. Когось чекають. Поставили столи. Винесли всі столи. Когось чекають? Не знаємо [кілька незрозумілих мені слів]. З’являється якийсь чоловік понад середнього зросту, років до 50, який також приїхав. Більше я його не бачив.}

^{«Дубовий» дав йому слово. Нічого не пояснив. Не казав, хто він, звідки він? Сказав лише, що це підпільна організація [кілька незрозумілих мені слів]... з Волині. Там стояв такий старий чоловік, не знаю його імені... такий сивий чоловік, старший... І він виступав понад годину-дві. Почав від історії. На кінець сказав... як він це точно сказав? «Розпочинаємо боротьбу проти всіх ворогів, які топчуть нашу землю... відкритим фронтом... ситуація без виходу... ми мусимо... Не маємо іншого виходу...». Вказав на Коробку: «Це ваш командир. Нехай записуються жобровольці!» Записались майже всі, бо це майже виключно була молодь, але з’ясувалось, що зброї є для 125 людей. Решта роз’їхалась додому.}

^{Тут треба відмітити, що судячи зі слів Шмалюха-Бакунця, сотня «Коробки» мусила бути відносно добре озброєною. Не ставили на кількість, а прийняли лише стільки людей, скільки було зброї. Не схоже, щоб воїни «Коробки» використовували піки чи іншу подібну зброю.}

^{Ми зайняли той хутір. «Дубовий» і «Коробка» почали організовувати рої, чоти і [цілу] сотню. Зібралось 125 людей. Організовуватись ми почали 23 січня. Запам’ятайте! 23 січня 1943 року. […] В таку місячну ніч, може 30 січня, я не пам’ятаю дату... поставили багато возів. Ми їхали в бік Володимирця... Нам не казали, куди їдемо. Командири напевно знали, але ми ні. Але, як під’їхали близько до Володимирця, зупинились. Командир сказав, що йдемо роззброювати гарнізон. Дав наказ, щоб перша чота кинулась, де він покаже, а тили...}

^{Командував Коробка?}

^{Так, Коробка. Тут вже командував Коробка [кілька незрозумілих слів]. Перша чота відразу у ворота... там були такі ворота... а [тильні чоти?] окружили... Командири знали, що є 9 німців, виявилось, що було 8 [як потім з’ясувалось, командира не було в казармах] власівців понад 30. Німці жили окремо, а ті з РОА в казармах. Ми туди кинулись, оточили і відразу кинули кілька гранат туди, де були німці. Один «полячок» стояв на варті, то встиг один раз вистрілити. Ну, але все було так організовано, що ми їх оточили... Німецький командир підійшов [tej nocy] десь до дівчини зі своїм кулеметом. Коли почув стрілянину і вибухи гранат, вискочив від дівчини і почав стріляти, переміщаючись. То звідти вистрілив, то звідси. Бігає і стріляє. Коробка зі своїм автоматом накинув якесь простирадло на голову, бо була ясна місячна ніч, і пішов шукати того німця. І знайшов його. Забрав документи, автомат і каже, якщо хтось хоче, може подивитись на німця. Німець важить з 9 пудів і його неможливо зрушити. Коли я розповідав цю історію у Володимирці, то один дідусь сказав, що це все правда, що там жила дівчина, до якої ходив німець.}

^{Отже, так ми провели всю цю акцію. А ті власівці, які там спали, то втекли, нікого не зачепили. Було там 5 поляків, то вони з нами пішли. Напевно, незорієнтувались, хто ми. Потім від нас втекли, коли зрозуміли, що це український загін.}

^{А власівців ви теж роззброїли?}

^{Роззброїли, але не чіпали їх. Якось не було наказу, щоб з ними воювати. Не знаю...}

^{А скільки там було людей?}

^{Понад 30. Ми зібрали здобич. Вже наші вози під’їхали. Ми зібрали, що нам було потрібне: ковдри, зброю... Завантажили здобич на вози і вирушили, бо вже розвиднювалось. Ми вийшли, зупинились в якомусь селі. Тоді командир сказав, що зараз приїдуть німці [викликана погоня]. Вони [солдати з гарнізону, який атакували] їх повідомлять і вони приїдуть. Ми будемо тут їх чекати, тут з ними зустрінемось [в сенсі: вступимо у бій]. Ми чекали день, чекали другий. Нема. Німці не приїхали. Тому ми пішли від села до села. Ми йшли в бік [незрозуміле слово, напевно назва села]}

^{Сидорович! [звернення до Шмалюха-Бакунця по-батькові]. Я хотів би запитати вас про щось ще. Просто, один польський історик, не українофоб, а пише об’єктивно, Ґжеґож Мотика, у книзі «Від волинської різанини до акції Вісла» пише про акцію, в якій ви брали участь, як про один з перших боїв УПА під керівництвом ОУН-Б. І він... Може дослівно зацитую: ... [тут наводиться переклад фрагменту книги, в якому розповідається про те, як сотня Коробки вбила майже 150 мешканців Парослі].}

^{Це неправда. Це зовсім неправда. Я все запам’ятав крок за кроком. Це дуже велика неправда. Ми чекали німців [недалеко від Володимирця]. А коли німці не з’явились, то ми пішли від села до села...}

^{А які саме це були села, не пам’ятаєте?}

^{Ну, тепер не пам’ятаю... Коли їздили на могили, то пригадував собі ті місця.}

^{Але Парослю не пам’ятаєте?}

^{Ні. Парослю я взагалі не знаю.}

^{А чи були якісь пацифікаційні акції в районі Володимирця?}

^{Ні. В цей час ми збирались у Висоцьк. Напевно було запланована акція на Висоцьк. Я так думаю. Але жодних акцій проти будь-кого абсолютно не було. Абсолютно не було!}

^{А з червоними партизанами в Золотому була...}

^{То було пізніше!}

^{Отже, у Володимирці ви не вбивали ані РОА, ані поляків, які працювали на німців?}

^{Ні! Ми вбили німців, тих, що загинули в казармах і того, якого Коробка вбив, тобто разом 9 людей. А РОА ми не чіпали. А 5 «полячків», бо там поляки були з німцями, то вони напевно зрозуміли, що... [незрозуміле слово, зі сміхом, може „france”]… втекли…}

^{Вони зрозуміли, що ви українські націоналісти...?}

^{Напевно. Зрозуміли і втекли. Це правда. Але щодо того, що той історик... це дуже несправедливо...}

^{І як ми дійшли до села... [один зі співрозмовників підказує кілька назв сіл, врешті-решт Шмалюх-Бакунець згадує без підказок] Ні, ні, ні... Золоте! То нам відразу люди сказали: «у нас є партизани».}

^{Далі описані події, які вже не пов’язані з періодом, що нас цікавить – на зламі січня і лютого. В наступній частині першої розповіді Шмалюх-Бакунець не згадує ані про Янову Долину, ані про Гуту Степанську, ані про Угли, але й ніхто його про ці села не питав. Вся розповідь охоплює багато років його життя, аж до повернення з табору і пізніше, і багато подій з часів боїв. Те, що у першій відомій мені версії розповіді, він не згадував про ці села, не свідчить, що він від чогось відрікається, чи, що його розповідь через це менш достовірна. Він згадує про Гуту Степанську і про Янову Долину в другій відомій мені розмові.}

^{Фрагменти другої розмови}

^{Олександра Шмалуха „Грушки” vel Степана Бакунця}

„Ветерана УПА опитала прокуратура на вимогу Польщі” Запис розміщено 26.07.2012 r., після допиту Степана Бакунця на вимогу польської прокуратури. На момент запису Степан Бакунець мав 88 років. Говорити йому було трохи важче, мова менш виразна:

^{[…] Я почав йому [інтерв’юеру] розповідати, ким був Коробка, як організовувався загін. Все йому розказав. А він каже: «мене цікавить, чи ви були в загоні, коли здобували Володимирець?» Ми здобували Володимирець, але я не пам’ятаю, коли це було, чи 30, чи 31 січня?Вночі, була місячна ніч, вночі ми туди прийшли і напали на гарнізон, там був гарнізон з німців і власівців, як ми їх називаємо, з РОА. Вартовий встиг зробити лише один постріл, але все було так організовано, що всі кинулись у сам... [незрозумілі мені слова] … ми оточили німців, а все було розпрацьовано, де німці сплять, а де знаходяться власівці. Ми кинули в німців дві гранати, оточили там, а власівці теж лежали на своїх ліжках оточені, 30 або 50 їх було... я знаю? Посередині була така піч}

^{в ньому горіло. Ми сказали: «не вставати! Лежати на місці!» Вони хотіли зірватись, були в білизні, але ми сказали «лежати». Там було трохи зброї, ковдр. Ми взяли ту зброю на свої вози ... Гарнізон був на краю міста, а з боку центру стріляв один німецький кулемет [напевно: пістолет-кулемет]. З’ясувалось, що німець, їх командир, з кулеметом ходив десь до дівчат. Тоді наш командир, той самий Коробка, а ніч була місячна, накинув на голову простирадло і пішов його шукати. Він мав тоді автомат «фінку». Спіймав його і приносить той кулемет, документи і каже: «хлопці, хто хоче, може подивитись на німця...» Німець дуже повний, 9 пудів важив. Ми там довго не були.}

^{З цього випливає, що сотня мала вози під час акції на Володимирець і, що головною метою було здобути зброю. Все майже так само, як в розповіді кілька років тому. Я не помітив у розповіді нічого, що б свідчило про звільнення «Діброви».}

^[…]

^{Ми сказали тим власівцям не вставати аж до ранку. А з нами пішли 5 поліціянтів і ми пішли звідти в сусіднє село, з Володимирця наліво. Яке це село, я не запам’ятав. Там є два села.}

^{Ведучий питає: Чи це українські села?}

^{Українські села.}

^{А чи поліціянти просто приєднались до вас?}

^{Поліціянти були ніби як полонені, але їх там ніхто... просто приєднались до нас [ведучий перебиває, пробує задати питання], але на другий день просто втекли.}

^{Ведучий розмову питає, ким були поліціянти: Ті поліціянти були українцями?}

^{Ні, з’ясувалось, що поліціянти були поляками.}

^{Чи були там якісь узбеки чи казахи?}

^{Ні, не було жодного...}

^{Ну добре, ви вийшли із села і...?}

^{Ми вийшли із села (підкріпились в тому селі) і чекаємо [напевно за межами села?] німців. Мали їхати німці із Сарн. Ми сиділи в тому селі два дні і чекали німців. Хотіли їх зустріти.}

^{Ймовірно йдеться про засідку на німецьку погоню (?). Тут слова Шмалюха-Бакунця, здається, суперечать тезі українських істориків про швидку втечу сотні в глиб лісу.}

^{І ми пішли від села до села. Вели пропаганду, проголошували свою програму, що ми українські партизани. Люди нічого не знали, то такі люди... в ті часи...}

^{Ведучий перебиває: У якому напрямку ви відійшли з Володимирця?}

^{На схід.}

^{А в яке село?}

^{Я не знаю [в сенсі: я не пам’ятаю назву].}

^{Ми чекали німців два дні. Виявилось, щонімці не приїхали, то ж ми пішли від села до села, аж дійшли до села Золоте. Я запам’ятав, що то було «Золоте». […]}

^{Ми увійшли в Золоте. Нам кажуть «у нас є партизани» [радянські]. Які партизани? Хто? Що? ... [кілька незрозумілих мені слів] … Виявилось, що вони в лісі. Коробка дав наказ «сотня! до атаки! (атакуємо там)!» Ми пішли туди пішки, підводи залишили. Ми підійшли ближче, один вистрілив з карабіну [кілька незрозумілих слів, як розумію, сотня Коробки здобула радянський табір] були шалаші, було багато м’яса, розвішеного на деревах, бо тоді були морози, різна птиця... і один стріляв по нас з автомату (кулемету)... хлопці побігли, шукали, нікого не знайшли... Виявилось, що там був і спирт... Ми не знали, що це за партизани, хто такі. Пізніше з’ясувалось, що це був такий «Бегма».}

^{Далі йдуть описи бойового шляху сотні, смерть Коробки, сутички, що вже не має зв’язку з Парослею.}

^[…]

^{Чоловік, що проводив допит, запитав: «Ви були в Гуті?» Так, був!}

^{Ведучий (розмову) уточнює: Вони питали про Гуту Степанську?}

^{Так. Це була Гута Степанська. ! «А яка була дата?» Дати не пам’ятаю. Вже було тепло.}

^{А чи вони казали, по якій причині вас викликали?}

^{Бакунець переказує розмову в прокуратурі, де йому хтось пояснює, що поляки мають якісь претензії до загону Коробки. Потім описує події в Гуті Степанській. Всупереч тому, що каже Ґжеґож Мотика, розповідь про Гуту Степанську лише незначно відрізняється від уявлень наших (польських) істориків та авторів спогадів, але це тема для окремого дослідження. В цій частині розповіді є багато важливої інформації про Гуту Степанську, однак вона не пов’язана з Парослею.}

^[…]

^{Наш загін [тоді нараховував, під Гутою Степанською] 300-400 osób. Великий був загін. До нас люди вступали, але не було зброї. Ми брали тільки людей зі зброєю. З німцями воювали тільки, щоб здобути зброю. Бо люди приходять, а зброї нема.}

^[…]

^{Прокурор питав «Чи ви були присутні [тобто Бакунець] і йшли на Янову Долину?» Я відповів, що не був.}

^{Ймовірно в цьому місці Ґжеґож Мотика неправильно зрозумів розповідь Бакунця.}

^{Можливо сталось непорозуміння, що в даному випадку означає множину.}

^{А де знаходиться Янова Долина?}

^{Десь там в Костопільському районі.}

^{Але чи ваш загін там ходив?}

^Ходив!

^{Хто командував загоном?}

^{Пам’ятаю, що вже був «Ярема». Такий командир. Також в Гуті був «Ярема».}

^{Співрозмовник підказує ім’я командира: Никон Семенюк?}

^{Так, так, Никон Семенюк. Це знаю, що командував.}

^{Ваш загін пішов на...}

^{На Янову Долину. А я хворів на шлунок... так мені було трохи... Я біля Малих Цепцевич над Горинем. Вони до Сарнів відносяться, напевно...}

^{А що було в Яновій Долині?}

^{Я вам не скажу, я там не був. Там щось було з німцями, здається, дві доби воювали, але я не знаю.}

^{А… що я там ще хотів запитати... Чи прокурор питав ще про щось, крім Янової Долини і Гути?}

^{Питав, чи він [не відомо: загін чи Бакунець?] не брав участь в якихось операціях... вбивствах цивільного населення ... чи там...}

^{Ні, я там... Ми в основному з військовими. З німцями мало (не дуже) мали справу... з угорцями, з росіянами [напевно з совєтами, бо РОА звучить окремо], румунами, РОАвцями, власівцями... з такими мали справу.}

^{Ведучий підказує: З озброєними? З комбатантами?}

^Так.

^{А чи не питав вас прокурор про події в колонії Паросля?}

^{Я перший раз чую... Завжди були якісь конфлікти, але...}

^{Ведучий перебиває і говорить про «фантазії» Ґжеґожа Мотики, про те, що Коробка був у Парослі, що його там бачили і т.п., хоча про це нема інформації в жодних документах і ніхто його там не бачив.}

Боронь Боже! Я даю голову за свій загін... Я знаю походи свого загону від першого дня, аж до того часу, коли мене арештували... УПА – це військова організація... Я даю голову за свій загін, мені нема чого боятись... всі акції були лише військові...

А що ж можна сказати, коли в 1944 році росіяни прийшли на Україну... які страшні були погроми українців... «Ярема» рвав волосся з голови, кричав, що робити? коли десь там були порубані люди і звинувачували його!

Це була якась російська провокація... Нас хотіли звинуватити... Це все робить Росія, все робить Росія! Це всяка брехня. Тепер російська агентура це все робить і хоче нас очорнити... повстанців, які віддали своє життя...

Якраз, щодо ролі Росії, у мене подібні враження, як у Шмалюха-Бакунця, хоча мої погляди про УПА точно не такі безкритичні, як в нього. Але це все лише непрямо пов’язано з роздумами про події в Парослі. Це зауваження виношу за дужки.

⁴²

Звичайно, що таке різке заперечення саме по собі не доводить нічого. Це типово для ветеранів, незалежно від національності і приналежності. Чи українець, чи німець, чи поляк, чи росіянин, завжди буде славити свій підрозділ і свою армію. Однак це не суперечить достовірності всієї розповіді Шмалюха-Бакунця. Адже від початку було відомо, що Шмалюх-Бакунець буде лише позитивно говорити про свою сотню та УПА. Він не заперечує, що його сотня брала участь в боях у Яновій Долині і в Гуті Степанській. В Гуті Степанській Шмалюх-Бакунець був особисто, в Яновій Долині його не було, але загін був і він це впевнено підтверджує. Про Угли його напевно не питали, принаймні в розмові перед відеокамерою цю тему ніхто не піднімав.

В розповіді Шмалюха-Бакунця треба звернути увагу на деталі, які йому самому здавались другорядними, але можуть бути важливими для історика. Кому вірити в питанні дати? Конспіративній газеті, яка могла помилятись? Чи ветерану, який теж може помилятись, але місячну ніч з безмісячною радше не сплутав? Звичайно, завжди можна сказати, що він вигадав місячну ніч, щоб відбілити УПА (боюсь, що саме таким шляхом піде ймовірна контраргументація Ґжеожа Мотики). Дуже важко вирішити. Але, коли пригадаю велику морську битву у вересні 1939 року, коли об’єднаний польсько-англійський флот розгромив німців у Балтійському морі, то з пересторогою ставлюсь до того, що писали різні газети. Вважаю, що датування акції у Володимирці на ніч приблизно 30-31 січня (або з 31 січня на 1 лютого), потрібно приймати, як одну з достовірних версій. Особливо, якщо врахувати фази і години сходження місяця.

Конспіративна газета „Вісті з фронту УПА” (номер 1. 1943 р.):

7 лютого цього року відбувся наступ першої сотні УПА на м. Володимирець. Найкраще відзначився особистим прикладом одчайдушності командир сотні «Довбешка-Коробка». Здобуто 20 крісів, 65 коців, амуніції й ін. Зі сторони ворога впало 7 людей, включно з командиром жандармерії. З нашої – 1 вбитий, 2 поранених.

^{З цієї інформації невідомо, чи йдеться про ніч з 6 на 7, чи з 7 на 8 лютого. Радіостанції не було. Зв’язок сотні з керівництвом був дуже обмежений – хіба що через гінців. Також в цьому повідомленні нема жодної інформації про звільнення «Діброви». Псевдонім «Довбешка», який тепер часто використовується в працях істориків, ймовірно просто неправильно прочитаний у 1943 в редакції „Вісті з фронту УПА”, можливо з газети, псевдонім «Довбенко». Не рахуючи відмінюваного закінчення, йдеться лише про одну літеру: «н» або «ш».}

^{У відомих мені розповідях Шмалюх-Бакунець не називає свого першого командира псевдонімом «Довбешка», а «Довбенко». Не знаю, чи є ще якісь абсолютно незалежні джерела, які пишуть про дату акції у Володимирці. Мої знання українських досліджень не такі, як би хотілось. Можливо, що маємо справу з перекрученням цифри дати з «1» (1 лютого) на «7». Якщо всі наступні джерела і дослідження пішли за першою інформацією, опублікованою в конспіративній газеті, то треба враховувати можливість перекручення літери у псевдонімі і цифри в даті при ймовірному прочитанні екземпляру газети. Звичайно, це лише обережна гіпотеза. На відміну від Ґжеґожа Мотики, я не спішу переходити від гіпотези до впевненості.}

Володимирець і Паросля в уяві Ґжеґожа Мотикі

(Моя полеміка)

^{На початку мушу зазначити, що я б ніколи собі не дозволив єхидства відносно Ґжеґожа Мотики, якби він сам не перейшов допустимі межі у 2013 році. Я завжди його поважав і продовжую ставитись з повагою. Поважаю історика, який відстоюючи історичну правду, опинився між псевдокресовим і російським молотом, та українським ковадлом. Однак у мене викликає протест перетворення слабкої гіпотези в догму та злостивості на адресу українських істориків, з якими, між іншим, я теж в багатьох питаннях не погоджуюсь. У мене викликає протест спосіб ведення дискусії на тему Парослі, особливо неприйнятний у згаданому 2013 році.}

^{Володимирець – містечко, яке знаходиться на відстані кільканадцяти кілометрів дорогою від місця, де була Паросля. По прямій лінії – приблизно10 км. Вночі (хоча згідно деяких висловлювань Ґжеґожа Мотики ввечері) перша сотня УПА, тобто сотня Коробки атакувала малий гарнізон у Володимирці. До Ґжеґожа Мотики напад на Володимирець зазвичай датували 7 на 8 лютого 1943 року. На думку Ґжеґожа Мотики, який посилався на Анджея Сову, сотня Коробки, відступаючи від Володимирця прийшла (?) чи приїхала у Парослю і за наказом ОУН-Б вбила сокирами поляків, які там жили.}

^{Надамо слово самому Ґжеґожу Мотиці.}

^{Ґжеґож Мотика. „Українські партизани 1942-1960”, підкреслення моє, с. 189:}

Вночі з 7 на 8 лютого 1943 р. перша сотня УПА „Довбешки-Коробки” атакувала містечко. Нападники були озброєні різною зброєю: револьверами, карабінами, пістолетами-кулеметами, деякі мали були тільки піки. У багатьох крім вогнепальної зброї за поясом були ножі та сокири. В містечку знаходився відділ допоміжної поліції, який складався з козаків, колишніх полонених Червоної Армії, під командуванням німців, який нібито нараховував близько сімдесяти людей. На думку Федора Кондрата, колишнього члена сотні Перегійняка, у місті знаходився гарнізон, який складався з тридцяти німців, вісімдесяти узбеків і двохсот поліціянтів. Однак ці цифри здаються дуже завищеними.

Під час нападу здобуто будинок, в якому стаціонували козаки. Згідно офіційних даних УПА вбито сім людей, в т.ч. німця – коменданта жандармерії. Партизани здобули двадцять карабінів, 65 ковдр та амуніцію. Сотня втратила одного вбитим і двох пораненими. Згідно – малоймовірних даних Кондрата, які важко перевірити – після двох годин бою німці втекли підземним коридором. Кондрат подає в своїх спогадах фантастичні дані про німецькі втрати: 63 вбитих і 19 захоплених. Згідно даних Еви та Владислава Сємашків, українські партизани роззброїли у Володимирці німецький пост, вбивши німця і трьох козаків, а шістьох забрали з собою. Ці дані наближені до поданої вище інформації УПА.

Після роззброєння посту і, напевно, звільнення «Діброви» перша сотня відступила з Володимирця. Ніхто до си пір не звернув увагу, що це не був кінець акції, а лише початок рейду. Після виходу з містечка підлеглі Перегійняка попрамували в бік населеної поляками колонії Паросля І. Паросля, розташована в Сарненському повіті, була досить заможним селом, в якому жили 27 польських родин. Вранці 8 чи 9 лютого 1943 р. сотня „Довбешка-Коробки” прибула в село. У лісі біля села вбито п’ять жителів колонії Видимер, які приїхали по дрова. У Парослі представились загоном радянських партизанів і вимагали їжу. В кожному будинку опинилось по кілька нападників. Керівництво загону разом з полоненими розмістилось в помешканні Колодинських. Виставлена охорона затримувала всіх, хто випадково проїжджав через село. Після їжі в другій половині дня, допитали захоплених в полон у Володимирці козаків, після чого їх вбили сокирами. Одночасно полякам повідомили про запланований напад на місцеву залізницю і в зв’язку з цим їм запропонували дозволити себе зв’язати, щоб вберегти село від німецької помсти. Навіть, якщо дехто сумнівався в таких намірах «радянських партизанів», то і так залякані поляки не могли чинити опір. Зв’язаних жителів села нападники по черзі зарубали сокирами. Не пошкодували навіть дітей. В одному з будинків потім знайшли немовля, прибите до столу ножем. Як пізніше визнав член сотні «Кори» П. Василенко, «вирізано і порубано» всіх поляків, також немовлят, тобто, як він дослівно сказав: «грудних дітей».

На думку Сємашків вбито щонайменше 155 осіб – жителів Парослі і проїжджаючих через неї. Вижили дванадцять важко поранених осіб. Це не були всі польські жертви. Після відходу з Парослі по дорозі до Цепцевич упівці на хуторі Топти (Туптин) вбили ще п’ятнадцять поляків. Не виключено, що Перегійняк хотів також знищити село Видимер, але для цього потрібні були більші сили, а загін Мізовця, українця з колонії Копачівка, не з’явився на місце зустрічі. Частину людей після нападу відпустили додому, решта пішла у лісовий табір.

Особи нападників на Парослю підтверджує, між іншим, розповідь Вітольда Колодинського, на той час дванадцятирічного хлопця, який вижив незважаючи на удар по голові обухом сокири і тріщину черепа. Завдяки його розповіді знаємо, що нападники вели з собою полонених, яких допитали і вбили в будинку його батьків. Вони могли бути захоплені в полон лише під час нападу на Володимирець. Те, що напад був справою рук бандерівців, підтверджують також зізнання згаданого П. Василенка і Зофії Ґжесякової (Zofii Grzesiakowej), жидівки, одруженої з поляком, яка переховувалась в селі Білятичі. На наступний день після трагедії у Парослі вона пішла по молоко «до овдовілої сусідки, син якої також пішов на тренування (вправи)». Як згадує: «Якраз перед виходом з хати помітила щось, від чого волосся на голові стало дибки. На лаві біля другої стіни стояло кілька пар жіночих шнурованих черевиків, які носили Мазурки. На вішалці висіло кілка пар чорного одягу, а діти стукались по головах плакірованими ложками. Загадка розгадана. Трофим повернувся з кривавого походу, а діти граються трофеями. Побігла додому, як шалена (...) вони повбивали поляків, які були на тренуваннях (вправах)».

⁴⁵

^{Що написав Ґжеґож Мотика?}

^{За версією Ґжеґожа Мотики сотня Коробки була погано озброєна, бо нападники в Парослі були погано озброєні. Описуючи зброю сотні Коробки, Ґжеґож Мотика просто переписав, майже слово в слово, опис Вітольда Колодинського. Але справа в тому, що опис Вітольда Колодинського стосується Парослі, а не Володимирця. Наївна петля висновків.}

^{За версією Ґжеґожа Мотики напад на Парослю відбувся у понеділок 8 лютого 1943 року, хоча ніхто раніше таку дату не називав. В даному випадку Ґжеґож Мотика знає краще від Вітольда Колодинського і краще від Пьотровського (Криваві жнива за Стирем, Горинем і Случчю). В наступних висловлюваннях Ґжеґож Мотика буде поперемінно пересувати то Парослю на один день назад, то Володимирець на один день вперед. Аби лиш «підігнати» (припасувати) в часі обидві події. Ґжеґож Мотика не має сталого погляду ані на дату Парослі, ані на дату Володимирця. Однак знає, що Паросля була через кілька чи кільканадцять годин після Володимирця. Це єдине, в чому він впевнений, окрім цього в питанні хронології він ні у чому не впевнений. Петля висновків – підтвердження тези тою самою тезою.}

^{За версією Ґжеґожа Мотики сотня Коробки співпрацювала з якимось точно не окресленим «загоном Мізовця». А хто той «Мізовець» ? Забута сотня УПА? За версією Ґжеґожа Мотики, після вбивства людей на хуторі Туптин, Коробка розпустив частину своєї сотні! Просто неймовірно. Бандерівці створили сотню, саме для цього здобували зброю у Володимирці, щоб через два тижні розпустити людей по домівках.}

^{За версією Ґжеґожа Мотики сотня Коробки протягом двох днів після нападу на Володимирець подолала понад 30 кілометрів, невідомо, де спали, невідомо, що робили з кіньми (якщо згідно цієї «гіпотези» мала коней). Лише після здійснення дводенної і кількадесятикілометрової петлі південніше від Володимирця, вони попрямували на північ від Володимирця.}

^{За версією Ґжеґожа Мотики «Козака» можна знайти лише у Володимирці. Поза Володимирцем це неможливо. Майже, як з однорогом і колінами дівчини. Інакше кажучи: Ґжеґож Мотика знає все, що відбувалось у 1943 році в районі Володимирця і завдяки цим знанням виключає можливість спіймати «Козаків» будь-де поза Володимирцем і будь-коли, крім моменту нападу на гарнізон. Що робили «власівці» після того, як розгромлено їх гарнізон, пане професоре? Я б на їх місці тікав з Володимирця, не розраховуючи на розуміння німців, а що б Ви зробили? Ви б чекали в розбитому гарнізоні, поки прийдуть німці і Вас заспокоять?}

^{За версією Ґжеґожа Мотики, в той час, коли сотня Коробки продовжувала вбивати південніше від Володимирця, вкрадені в Парослі черевики вже були у розвилці Гориня і Случа. За кілька десятків кілометрів на північ. А люди, що там жили, не виключаючи жидів, вже добре знали, що хтось кільканадцять годин тому знищив Парослю.}

Не знали лише хто. Але одна жидівка, що переховувалась, побачила у якогось Трофима польські черевики і РОЗГАДАЛА ЗАГАДКУ! Може на черевиках була спеціальна печатка: „вкрадено в Парослі 9 лютого 1943 року першою сотнею УПА під керівництвом Коробки”? Це напевно були семимильні черевики, тому що без проблем випередили Коробку на 30 кілометрів.

За версією Ґжеґожа Мотики бандерівець каже правду лише під час допиту совєтами. В усіх інших випадках бандерівець бреше, особливо, коли говорить щось, що не збігається з поглядами Ґжеґожа Мотики про історію. При цьому, якщо допитуваний совєтами бандерівець зізнався щодо Парослі, значить він мусив належати до сотні Коробки. Щоправда, бандерівець жодним словом не згадав про Коробку, але МУСИВ бути в його сотні, бо так вважає Ґжеґож Мотика.

„Польсько-українські стосунки в 1939-1947 роках. Лекція проф. Ґжеґожа Мотики”, занотовано з запису:

10:00

^{При цьому від самого початку, з 9 лютого 1943 року, тобто річницю, можна сказати, цієї події відзначаємо завтра, 9 лютого 1943 року знищено перше польське село і відразу видно, що ця акція, яка мала на меті виселення, на Волині набирає ознаки екстермінації поляків. Здається дуже ймовірною гіпотеза, що це було рішення волинського керівництва ОУН-УПА, передовсім місцевого коменданта Дмитра Клячківського, псевдонім «Клим Савур», який прийняв рішення про вбивство всіх поляків на Волині […].}

^{Формулюючи гіпотезу, що події в Парослі були початком екстермінації поляків, Ґжеґож Мотика ігнорує факт, що там був склад зброї і, що жителі підтримували зв’язок з радянськими партизанами. В той же час, поблизу жили поляки, яких ніхто не охороняв, і їх не вбивали. Навіть напад на Гуту Степанську (ніч з 9 на 10 лютого), який відбувся пізніше, через кільканадцять годин, мав виразно селективний характер – шукали зброю, вбили кілька людей, виключно чоловіків. Отже, малоймовірно, що єдиною причиною вбивства поляків у Парослі була їх національність, але дуже ймовірно, що співпраця з радянськими партизанами і зберігання зброї (про це чітко говорить Вітольд Колодинський, але Ґжеґож Мотика знає краще від нього). А також те, що вони мали їжу, взуття, одяг та інші речі, які в них можна було забрати на потреби відділу (групи, банди), який здійснив напад. Вбивство когось разом з родиною за співпрацю з совєтами та з метою пограбування – це воєнний злочин, але не геноцид і не етнічна чистка. Такі самі злочини вчиняли проти українців через їх співпрацю з німцями на території західних кресів, охопленій польсько-українським конфліктом.}

„Волинь 1943 Початок Ґжеґож Мотика 01”, занотовано з запису

8:15

[…] в Парослі маємо справу не з вигнанням. Було вбито 155, деякі дані говорять про 170 поляків, від них не вимагалось виїхати, всі вони гинуть. І тепер незрозуміло, як поєднати цей напад на польське населення з осіннім наказом керівництва.

^{Можливо, було так, як вважають деякі історики, що ті осінні рекомендації військових референтів не мали особливого значення і де-факто дуже швидко, вже на початку 1943 року самою верхівкою керівництва ОУН-Б план було змінено на план тотальної чистки польського населення. Але на мою думку, значно більш імовірна інша версія, що волинське керівництво, приступаючи до вигнання польського населення під страхом смерті, прийняло рішення провести точкові погроми (різню) в частині польських поселень, щоб залякати решту поляків. Використання сокир у цій акції також було політично обумовлено. Мало справляти враження суспільного бунту, що це не організована операція, а самі селяни вирішили помститись полякам за справжні чи вигадані кривди і вимагають щоб їх [поляків]тут не було. Організація ОУН-Бандери передбачала в своїх планах, що таку антипольську чистку треба приховати за подібними діями, за такою начебто соціальною революцією.}

^{Про кількість жертв у Парослі я вже висловлювався і ще раз напишу пізніше. Для мене питання кількості жертв зовсім не очевидне. Однак тут я хотів би прокоментувати гіпотезу «точкових погромів», які мали на меті залякати польське населення. Ґжеґож Мотика пише про них у множині. Якщо першим «точковим погромом» вважатимемо події у Парослі, то де був другий «точковий погром» з використанням сокир? Впродовж місяця після подій у Парослі ситуація не відрізнялась від того, що відбувалось раніше. Є ліквідація окремих осіб та окремих польських сімей, в основному за підтримку радянських партизан, також є вбивства лісників і вчителів. Так було до Парослі і так було після неї. Частота вбивств поляків в лютому 1943 року на Волині, не рахуючи Парослі, навіть, якщо вірити цифрам Сємашків, не дуже відрізняється від того, що було з українцями на Холмщині вже у 1942 році. За даними Сємашків, впродовж всього лютого на Волині, крім Парослі та Туптина, гине близько 120 поляків в різних місцях і за різних обставин. Нема наступного великого «погрому». Вбивства відбуваються майже виключно в Сарненському і Костопільському повіті, тобто там де триває боротьба з радянськими партизанами, яких підтримувало польське населення. „Сємашко 1990”, через те, що впорядкований хронологічно, а не територіально і не приховує зв’язки польського населення з совєтами, демонструє це дуже чітко. На початку цієї праці я навів деякі приклади.}

„Волинь 1943 Початок Ґжеґож Мотика 01”, занотовано з запису:

Коли кілька років тому інформація про те, що польське село Паросля знищено загоном Довбешки-Коробки і про її зв’язок з першою акцією УПА, в Україні вона, як мало яка, як рідко яка, майже жодна інформація, подана в польських публікаціях, саме ця спровокувала відповідь і полеміку українських істориків. З’явились спроби заперечення, спростування документальної бази, інколи влучні, інколи неприємні – бували й такі випадки. І тут, на одному з інтернет-порталів з’явилась розповідь одного з членів першої сотні Української Повстанської Армії, який категорично заперечив, що його загін міг вчинити такий злочин. Описуючи історію свого перебування в цьому загоні, він стверджував, що його загін брав участь лише в нападі на Гуту Степанську, що всі

^{напади на Парослю – просто вигадка польських істориків. І тут, шановне панство, я б хотів рішуче підкреслити, що ця розповідь дуже мало достовірна. Чому? Тому що вона була б достовірною, якби цей самий партизан УПА одночасно розповів про напад на Янову Долину, на колонію Угли... напад на польські поселення у травні 1943 року. В Яновій Долині загинуло близько 600, в Гуті Степанській - близько 600, в колонії Угли – щонайменше кілька десятків. Точно в травні 1943 року... в травневих... щонайменше пару сотень. Якби він розповів про ці напади, а потім сказав, що «в Парослі, то не мій загін», то я міг би серйозно поставитись до цих свідчень, як до щирої, грунтовної історії власного загону. Але в ситуації, коли він каже, що нічого подібного не було, а участь цього підрозділу підтверджують документи самої Української Повстанської Армії: Янова Долина, Угли і т.д., то мені складно серйозно ставитись до таких заперечень... [незрозуміле слово]… Так само неймовірною мені здається теорія, недавно представлена широкому загалу одним з українських істориків. За його версією, маю на увазі Володимира В’ятровича, на його думку за перші напади на польські поселення, в т.ч. на Парослю, не відповідає Українська Повстанська Армія, не відповідають бандерівці, а відповідають сокирники (така назва з’являється в деяких радянських документах) – точно не ідентифіковане напівкримінальне формування, яке мало здійснювати такі чистки. Але в даному випадку ця конструкція здається, як мінімум, інтелектуально карколомною. У фрагментах документів, в яких з’являється визначення «сокирники», воно фігурує чітко як визначення, рівнозначне твердженню «українські націоналісти», поняття «бандерівці» і «сокирники» у жоден спосіб не розділяються. В зв’язку з цим, здається, що на початку, коли інформації про організацію українського партизанського руху було обмаль, так називали всі відділи або звертали увагу на ті відділи, які при нападах використовували саме сокири. Однак набагато більш ймовірна інша теорія, про яку я вам вже трохи згадував, тобто та, за якою бандерівці свідомо проводили свою операцію і хотіли її замаскувати, приховати під виглядом соціальної революції.}

^{Про ставлення Ґжеґожа Мотики до розповіді Шмалюха-Бакунця, бо, як розумію, йдеться про нього, пізніше напишу ще. Тут відзначу лише, що це неправда, що Шмалюх-Бакунець заперечував участь свого загону в нападі на Янову Долину. Скільки людей загинуло в Гуті Степанській, скілки в Яновій Долині – це тема для окремої дискусії. Вважаю, що треба бути дуже обережним, називаючи цифри. Також вважаю, що треба бути дуже обережним, коли підписуєшся під чиїмись результатами досліджень, якщо ці результати не проаналізував і не перевірив. А якщо пан професор не бажає нічого перевіряти, то принаймні нехай уважно читає польских авторів. Якби він читав уважно, тоді б легко помітив, що нема особливих протиріч між розповіддю Шмалюха-Бакунця про Гуту Степанську, і тим, що написав Чеслав Пьотровський (Криваві жнива за Стирем, Горинем і Случем), а навіть самі Сємашки. Кілька тисяч людей, які зібрались в Гуті Степанській, залишили самооборону приблизно так, як це описав Шмалюх-Бакунець. Якщо пан професор не вірить йому, то нехай серйозно поставиться до того, що написали польські автори. У польських спогадах пан професор може знайти досить детальний опис, де, коли і як загинули поляки в районі Гути Степанської. Треба лише прочитати. Звичайно, що певні відмінності в розповідях є. Шмалюх-Бакунець каже, що поляків на возах просто пропустили через кільце оточення.}

Натомість польські автори стверджують, що кілька тисяч поляків на сотнях возів, які утворили на дорозі кількакілометровий ланцюг, непомітно вислизнули з Гути Степанської. Вибачте, пане професоре, але в даному випадку Шмалюх-Бакунець мені здається більш достовірним, хоча, на мою думку, нема гострих протиріч і розповіді радше взаємно підтверджуються.

Про все, що стосується Гути Степанської, пишу мимохідь, до чого мене певною мірою примусив Ґжеґож Мотика. Вважаю, що не треба перескакувати з Парослі на інші теми.

На мою думку, тезу, що село (колонія) Паросля було майже повністю знищене, треба визнати недоведеною через ймовірне застосування припущення смерті 9 лютого 1943 р. всіх людей, які фігурували в старих переписах домогосподарств. Верифікацію, проведену авторами праці «Сємашко 2000» пройшло менше, ніж 50% «жертв», які на початку визнавались очевидними. Це доводить наведений вище «список Пьотровського», в якому сірим кольором відмічено виключені «жертви». Заниження кількості жителів колонії Паросля з метою створити враження, що загинули «майже всі», вважаю ймовірним через існування двох різних малюнків (планів) поселення. На одному 44 будинки, на іншому – 23. Згідно зі старим списком Чеслава Пьотровського жителів було близько 190 у 44 будинках, а за даними Сємашків – близько 130 в 23 чи 26 будинках. Є велика ймовірність, що деякі жителі Парослі навіть не були поранені. Відомо, що вижили, а відсутність згадки про їх лікування. Як наприклад, Броніслава Бобер і Кристина Бобер (Bronisława Bober i Krystyna Bober).

Ґжеґож Мотика підняв ще кілька дуже важливих питань, що стосуються подій в Парослі. Почну від «сокирників».

Володимир В’ятрович, „Друга польсько-українська війна...”, польський переклад, с. 152, більша частина наведеного фрагменту – це цитата з радянського джерела, який я виділив червоним кольором:

Значно точнішу інформацію про «сокирників» та іншу невідому групу, знаходимо в рапортах (доповідях) партизанських командирів Федорова і Дружиніна за 20 липня: «Згідно наявних даних, відомо, що крім «бандерівців», «бульбівців» і «мельниківців» в областях Західної України [з] напівзлочинних, напівполітичних угруповань, які досі не підпорядковувались жодній політичній силі, зустрічаються «зеленівці» та «сокирники», які є ніби різновидом українських націоналістів, виступають в організованих групах. […]

«Сокирники» з’явились під кінець 1942 року, як нечисленні групи, діють в основному в районі села Золоте і Степанча Гута [ймовірно Гута Степанська –В.В.], складаються з багатих селян. Практично займаються лише грабунком і вбивствами цивільного населення, в основному поляків. Назва «сокирники» походить від їх методу вбивств за допомогою сокир. Назву їм надали люди. Обидві групи тісно пов’язані з українськими націоналістами і ведуть боротьбу з партизанами [радянськими] і німцями”.

^{Володимир В’ятрович сумніваючись у причетності Коробки, звертає увагу на «сокирників», які діяли в часі та в місці, що нас цікавлять. Автор вважає, що це була група, яка співпрацювала з націоналістами, але її неможливо однозначно віднести ані до бульбівців, ані до мельниківців, ані до бандерівців. Це неправда, що зацитоване Володимиром В’ятровичем джерело не відокремлює «сокирників» від інших націоналістичних груп і течій. Розрізняє їх дуже чітко, говорить і про одних, і про інших. Хіба що сфальсифікована цитата, але Ґжеґож Мотика не закидає цього Володимиру В’ятровичу.}

Newsweek „Сусіди з Волині”. Стаття в Інтернеті від 17 лютого 2013.

розмова 3. – „Дідусь Юра”:

^{У Жовкинях ні про якого «Коробку» ніхто не чув. Людина не наша, не звідси. Зате дідусь Юра поїде фурманкою до Парослю, покаже і що пам’ятає, розкаже. У 1943 році йому було 6 років.}

^{- Того дня вийшли з лісу великою купою, сто, може двісті. Обдерті, загорнуті в шкури, в лаптях, як дикі. Мали сокири, піки, ножі, в кількох пістолети і рушниці, навіть баби йшли з ними. Я втік додому попередити маму – розповідає.}

^{- УПА?}

^{- А хто їх там знає, УПА чи не УПА. Тоді всіх по лісах було повно – червоних, бульбівців, упівців... Люди на них казали просто – збройні (озброєні). Взяли кілька хлопців із села провідниками і вирушили на Парослю.}

^{- Провідників? А може спільників? Скільки – десять, сто? Що там в Парослі робили? Дідусь Юра захищається:}

^{- А хто їх там знає. Мені було шість років.}

Опис добре підходить до «сокирників» і в кількох місцях збігається з описом Вітольда Колодинського. Не дуже підходить до сотні Коробки, яка лише розпочала боротьбу. Дозволю собі висловити думку, що в той час лапті не були частиною звичайного українського зимового вбрання. Але не дивно їх бачити в людей, які довго перебуваючи в лісі, втратили нормальне взуття і не могли роздобути нове. Так само можна пояснити шкіри, в які вони були загорнуті. Шмалюх-Бакунець (для Ґжеґожа Мотики мало достовірний, бо нібито не згадав у своїй розповіді Янову Долину) описує, між іншим, втечу населення із села Городець. Поява в лісі таких «здичілих» квазінаціоналістичних груп, «зеленівців», «сокирників», могла бути цілком природньою.

Підсторінка:

http://wolyn1943.pl/relacje-swiadkow/poczatek-zaglady-witold-kolodynski/

Записана мною на диску 04 січня 2016 року. Підкреслення і жирний шрифт мої.

Той самий текст опублікований в „Геноциді” Сємашків (2000, 2008) у першому томі.

Вітольд Колодинський, один з виживших у Парослі, розповідає:

^{Одягнені були дуже по-різному. Найбільше їх було в сукманах. На головах мали шапки з ознаками. Багато з них були вкриті ковдрами. Деякі мали на собі довгі плащі (пальто). У всіх були пояси. Взуття мали різне. Частина була взута в постоли. Зброя в них була різна: карабіни, автомати (знаємо це від батьків), рушниці, гранати, за поясом сокири і ножі. Деякі замість зброї мали піки.}

Звичайно, що сотня Коробки могла мати недостатньо озброєння, але, на мою думку, була чимось більше, ніж бандою обідранців в лаптях. Особливо на початку свого бойового шляху. З розповіді Шмалюха-Бакунця випливає, що у сотню прийняли лише стільки людей, скільки можна було озброїти. Спочатку під хутором Поляна вибрали 125 з понад 200 добровольців (Шмалюх-Бакунець розповідає, що біля хутору Поляна зібралось близько 400, а добровольцями у сотню зголосились «майже всі»).

Ґжеґож Мотика спочатку переніс події в Парослі на 8 лютого. Коли виявилось, що їх важко змістити в часі, почав переносити події у Володимирці. Їх також важко перенести, бо вони датуютьс найпізніше ніччю з 7 на 8 лютого. А ще є більш раннє датування Шмалюха-Бакунця, до якого, на мою думку, теж треба поставитись серйозно, хоча й не безкритично.

„01 Спогади ветерана УПА Бакунця-Шмалюха (1 з 5)” Запис розміщений в Інтернеті 11.08.2011:

^{У таку місячну ніч, може 30 січня, я не пам’ятаю дату... підвезено багато возів. Ми їхали в бік Володимирця... Нам не сказали, куди їдемо. Командири, напевно, знали, али ми ні. Але, коли ми під’їхали ближче до Володимирця, зупинились. Командир сказав, що йдемо роззброювати гарнізон.}

^[…]

^{Коробка зі своїм автоматом накинув на голову якесь простирадло, бо була ясна місячна ніч і пішов шукати того німця.}

Повний місяць припадає на 21 січня, а потім 20 лютого. Молодий місяць був 5 лютого. Якщо Шмалюх-Бакунець пам’ятає, що світив місяць, то акція на Володимирець була радше в січні, або в першу ніч із січня на лютий. Сам він каже, що приблизно 30-31 січня. 31 січня місяць була перша чверть (півповня), схід півмісяця було після півночі з 30 на 31. А 7 лютого був майже молодик (молодий місяць), схід місяця вранці, майже рівно з сонцем, ніч була безмісячна. З 8 на 9 лютого 1943 також безмісячна ніч.

Те, що розповідь шмалюха-Бакунця відрізняється від того, що пишуть в книжках, і що його датування акції відрізняється від дати «з підручників», парадоксально робить розповідь достовірною. Коли хтось створює фікційну історію, то переважно підлаштовує її до того, що раніше було сказано на цю тему. В обох відомих мені розповідях Шмалюх-Бакунець каже, що ніч була місячна і послідовно вказує дату акції на останні дні січня.

Акція роззброєння гарнізону тривала недовго. Однак сотня після акції вирушила з Володимирця, коли почало розвиднюватись (світати). Тому здається, що з хутору Поляна сотня вирушила на возах близько півночі або трохи пізніше. Атакувала гарнізон у Володимирці під ранок. У розповіді шмалюха-Бакунця немає жодного слова про звільнення «Діброви», про яке пишуть в деяких дослідженнях, серед них і Ґжеґож Мотика.

^{Вітольд Колодинський розповідає:}

^{В лютому 1943 р., з 8 на 9 вночі, було чути постріли з околиць Володимирця [гміна Володимирець, Сарненський повіт].}

^{Паросля знаходилась на відстані близько 10 км від Володимирця по прямій лінії. Чи могли жителі Парослі чути відлуння бою, який вела сотня Коробки у Володимирці? Мова може йти про поодинокі постріли назовні від будинку, про вибухи гранат всередині будинку та автоматні черги зовні від будинку. Так, люди з Парослі могли почути відлуння бою за певних умов. Хтось мав би стояти вночі насторожі, за межами будинку, і дуже уважно прислухатись до навколишніх звуків (голосів?). Крім того, мали б бути сприятливі метеорологічні умови, тобто відсутній вітер, а шари теплішого і холоднішого повітря мали б розміщуватись так, щоб звукові хвилі заломлювались до землі. Це можливо. Але навіть тоді малоймовірно, щоб хтось почув відлуння бою, перебуваючи в будинку.}

^{Нехай хтось спробує в лісовій місцевості почути постріл, перебуваючи на відстані 10 кілометрів від стріляючого, тоді зрозуміє, як це. Може почути, але коли уважно прислухається і лише в сприятливих умовах.}

^{Більш імовірно, що було чути відлуння бою з ближче розміщених лісів. Це, наприклад, міг бути бій загону націоналістів (навіть тих самих сокирників) з групкою радянських партизанів, або з РОА, десь у лісах поблизу Парослі. Ми ж не можемо сьогодні знати про кожну стрілянину в лісі, яка відбувалась в ті роки.}

^{Ґжеґож Мотика „Тінь Клима Савура”, Гданськ 2013, с. 26:}

^{У свою чергу, згідно розповіді Владислава Кобилянського (Władysława Kobylańskiego), діюча в тому районі група польських комуністичних партизанів Юзефа Собєсяка «Макса» (Józefa Sobiesiaka „Maksa”) захопила в полон кілька упівців в районі Парослі, невдовзі після трагедії. Читаємо: „Під час дослідження, яке проводив «Макс» всі бандерівці визнали свою вину. Вони то повбивали жителів села Паросля” [тут примітка:] – В. Кобилянський (W.Kobylański), У пазурах трьох ворогів (W szponach trzech wrogów), 1988, с. 26}

^{Пане професоре! Давайте я Вас досліджу. Я легко доведу, що Ви курка, яка за наказом самого Бандери задзьобала до смерті 300 людей. А якщо серйозно: «невдовзі після трагедії» - це коли? Коли це, на Вашу думку, сотня Коробки і загін Макса одночасно опинились біля Парослі? Я розумію, що згідно Вашої гіпотези, чи тепер вже радше догми, Коробка зробив за два дні понад 3—кілометрову петлю (коло) південніше Володимирця і лише потім вирушив на північ, але чи справді там був також комуністично-польський загін «Макса»?}

^{Те, що Ґжеґож Мотика зсилається на зізнання упівців під час радянського слідства, -нічого нового, але раніше він не писав так відкрито, що підслідних «досліджували». Те, що цього разу зіслався на книгу, яка достатньо чітко говорить про «дослідження», треба оцінити. Не думаю, що гіпотеза радянської причетності (провокації) в Парослі була реальною. На мою думку, вона малоймовірна. Але те, що різанину в Парослі дуже швидко використали з пропагандистською метою совєти, мені здається можливим. Відлуння таких дій знаходимо навіть в розповіді Шмалюха-Бакунця. А Ґжеґож Мотика, посилаючись на Союєсяка «Макса» робить цю тезу достовірнішою.}

Ґжеґож Мотика „Тінь Клима Савура”, Гданськ 2013, с. 28:

^{Про правдивість розповіді Бакунця найкраще свідчить те, що він зовсім не згадує про вбивства поляків, а триденну облогу і вбивство там близько шістсот осіб представляє, як звичайний партизанській бій (вже більш правдиві описи цього нападу можна знайти в Літописах УПА) [тут примітка:] Див. тексти: „Холодний Яр”- колиска боївок ОУН(Б) на Поліссі польська прокуратура порушила кримінальну справу проти першого відділу боївок ОУН(Б) на Поліссі на порталі www.poliskasich.org.ua. Інакше кажучи:}

^{заперечення Бакунця про участь сотні Перегіняка у нападі на Парослю можна було б визнати правдивими, якби [він] відкрито розповів про інші, вочевидь вчинені цим загоном різанини, чого він все-таки не робить. Варто нагадати, що в текстах, розміщених на цьому порталі серед великої кількості неправдивої інформації можна знайти і згадку, нібито у Володимирці знаходився пост польської поліції (в дійсності польскі поліцейські з’явились на Волині лише після березневого дизертирства українців).}

^{Мені дуже подобається слово «вочевидь». Пане професоре, Ви ще історик, чи вже тільки прокурор, який торгується за добровільну згоду на кару? Якби Ви схотіли розповісти, яка різанина, на Вашу думку, відбулась в Гуті Степанській... Я дізнався з польських спогадів і досліджень лише про 150-200 вбитих під час запеклих боїв 17-19 липня і про напади неідентифікованих банд на людей, які залишили Гуту Степанську. Однак ці напади відбувались значно дальше, а загін Яреми був у самому перстні оточення Гути. Гута Степанська здалась, а люди просто виїхали на возах. І поляки, і українці щодо цього більш-менш погоджуються. Згідно польських свідчень колона возів була довжиною у кілька кілометрів і пройшла через перстень [оточення] УПА без перешкод.}

^{„Polityka”, Карбовяк про польсько-білоруський конфлікт,}

^{підсторінка: http://wpolityce.pl/polityka/147338-karbowiak-o-konflikcie-polsko-bialoruskim}

Чи правда, що на Новоградщині (Новогродщині) певну частину не лише адміністративних, але й політичних структур складали поляки. Десь чув, що були навіть солдатами 30 Дивізії Гренадерів СС?

На деяких територіях, наприклад, Щучинського повіту, поляки складали переважну більшість, тому незважаючи на різні чистки, вони продовжували залишатись в адміністративних структурах. Білоруська поліція також складалась переважно з поляків. Вони вступали до неї з різних причин.

Вікіпедія, „104 Batalion Schutzmannschaft”

Підсторінка запмсана на диск 22 січня 2016:

[…] 4 рота батальйону в середині січня 1943 проводила протипартизанські акції в районі Століна. Вона нараховувала 147 солдатів, з яких 60 поляків, 71 білорус і 16 українців. 8 лютого 1943 частина відділу на чолі з підофіцером Миколою Куніцьким (Mikołajem Kunickim) під час пацифікаційного походу в село Волчин ліквідувала німецьку керівну (офіцерську) групу з 16 осіб, та приєдналась до радянського партизанського загону ім. В.Чапаєва [тут примітка: Мєчислав Юхневич, Поляки в радянському партизанському русі (Mieczysław Juchniewicz, Polacy w radzieckim ruchu partyzanckim) 1941-1944, с. 89.].

^{Ґжеґож Мотика „Українські партизаниський рух 1942-1960”, підкреслення моє, с. 197:}

^{Дезертирство було й у східній Україні. Вночі з 10 на 11 квітня 1943 р. відбувся бунт Шуцманшафту в Ярмолинцях (Кам’янець-Подільський район). 150 шуцманів (в т.ч. шістдесят поляків) вбили дев’ять офіцерів і втекли у Людвипільські ліси.}

^{Як я розумію, у східній Україні поляки могли служити в Шуцманшафтах до дезертирства, а на Волині не могли? У Білорусі могли, а кілька десятків кілометрів далі – вже ні? Шуцманшафти (допоміжні батальйони, які серед іншого використовувались для пацифікації) називались «білоруські» або «українські», бо створювались у Білорусі або в Україні. Один єдиний батальйон 202 називався «польський», бо лише він був створений в Генеральній Губернії. В цікавий для нас час він був у Борисові, на сході від білоруського Мінська. Лише потім його перенесли на Волинь. Але слово «білоруський» чи «український» в назві, не визначало національність людей, що в ньому служили. Батальйон 107 до кінця формально був «українським», навіть коли його включили у 27 Волинську Дивізію АК.}

^{На зламі 1942/43 років Німеччині дуже-дуже були потрібні німці на фронті. Окупаційні, поліцейські, пацифікаційні сили, наскільки це було можливо, створювались з іноземців. Польських поліціянтів (шуцманів) всюди було багато, а Волинь нібито була в цьому питанні білою плямою?}

^{Шмалюх-Бакунець не згадує про «пост польської поліції», а просто про поляків-поліціянтів. Він говорить про них в обох наведених мною розповідях. Що в цьому дивного? Там нема жодного слова про «пост польської поліції». Як я розумію, Шмалюх-Бакунець недостовірний для Ґжеґожа Мотики ще й тому, що розповідає про події в Гуті Степанській не так, як би хотів Ґжеґож Мотика. Тут знову мушу повернутись до питання Гути. Щоб бути достовірним для Ґжеґожа Мотики, мушу у чомусь зізнатись, про що не говорять навіть польські дослідження. Янова Долина, Угли і Гута Степанська – це теми для трьох великих досліджень і трьох великих дискусій. Якщо дискутуючи про Парослю ми будемо починати три нові дискусії, якщо погодимось на таку дискусію в дискусії, то одна дискусія перетвориться у чотири, а чотири - в десять, а десять – у кілька десятків і так безкінечно. Якщо Ґжеґож Мотика може назвати якісь внутрішні протиріччя в розповідях Шмалюха-Бакунця щодо Парослі, то повинен це зробити. Але розширення дискусії на три наступні дискусії – це трюк з дитсадка. Стверджувати, що чиясь теза недостовірна, бо його інша теза не співпадає з нашими уявленнями – це також трюк з дитсадка. Так само, як використання петлі висновків. Однак погоджуюсь, що заперечення Шмалюха-Бакунця саме по собі не є доказом. Вважаю, що його майже точно не було в Парослі, але якби й був, то теж би заперечував. У розповідях Шмалюха-Бакунця важливі деталі, які йому самому здавались несуттєвими, але з яких можна багато дізнатись про акцію у Володимирці і на їх основі оціними, чи можливо, щоб сотня Коробки була в Парослі.}

Ґжеґож Мотика „Тінь Клима Савура”, Гданськ 2013, с.27:

У цьому контексті важко серйозно сприймати твердження, що абсолютно виключена участь І сотні УПА у нападі на Парослю, який відбувся лише на два місяці раніше.

Правильно, пане професоре! Нічого не можна абсолютно виключати. Навіть участі марсіан не можна зовсім виключити. Однак тепер прошу відповісти, чи Ви далі вважаєте ймовірним те, що Коробка був у Парослі? Серйозні суперечки про історію – це суперечки про ймовірність. Це Ви перетворили свою гіпотезу у догму, і дуже багато зробили, щоб її розпропагувати, коли насправді це лише малоймовірна, притягнута за вуха гіпотеза. Гіпотеза, що спирається на кілька петель висновків і два комуністичні допити, в яких все одно не згадувався Коробка. Про «взуття Мазурків», яке нібито впродовж ночі дісталось з Парослі за Горинь у поселення віддалене на 30 км, де жидівка вже нібито знала про різанину в Парослі і відразу «розгадала загадку» (зорієнтувалась, хто вчинив різанину в Парослі), не буду писати розлогіше, бо це вже не дитсадок, а ясла.

Ґжеґож Мотика „Невдала книга”

Рецензія книги Володимира В’ятровича Друга польсько-українська війна 1942-1947

(Друга польсько-українська війна 1942-1947):

^{Захищаюч членів першої сотні від звинувачення у нападі на село [Паросля], Володимир В’ятрович риторично розігнавшись перейшов допустиму межу. Пише, що у загону було на озброєнні замало зброї, щоб напасти на польське село. В той час, як жителів цього села (понад 150 осіб, в т.ч. кількамісячні діти) зв’язали, а потім по черзі зарубали сокирами.}

^{Слово «гіпотеза» звучало непогано, слово «звинувачення» звучить з вуст історика набагато гірше. Для польського Інтернету і не лише Інтернету – це вже факт, який подається з посиланням на Ґжеґожа Мотику. Для самого Ґжеґожа Мотики «гіпотеза» стала догмою приблизно десь у 2013 році. Не важливо, як обгрунтована теза, важливо, скільки разів її повторили. Врешті-решт навіть сам автор тези починає в неї вірити.}

^{Я користуюсь польським перекладом книги Володимира В’ятровича. Сподіваюсь, що він відповідає оригіналу. Не знаходжу там тезу, що «перша сотня» мала замало зброї, щоб напасти на польське село. Там є лише цитата іншого історика, який вважає, що сотня Довбенка-Коробки, гадаю, саме так її треба називати, мала замало зброї, щоб ризикувати йти на протистояння з німецькою погонею.}

^{Володимир В’ятрович, „Друга польсько-українська…”, польський переклад, с. 138, більша частина наведеного фрагменту – цитата Івана Патриляка, яку я виділив червоним кольором:}

^{В рецензії книги Мотики український історик Іван Патриляк піддав сумніву тезу, що відділ «Довбешки» після акції на Володимирець намагався продовжувати активну діяльність. Він пише: „Крім того є сумнівним, що сотня Перегійняка, яка напала на Володимирець, палила по дорозі інші польські села. Була вона слабко озброєна, і логіка підказує, що повинна була б швидко опинитися якнайдалі від місця нападу з метою уникнення німецького переслідування і ліквідації, а не убивати поляків у околицях Володимирця. Місце, у якому знаходилася сотня у момент атаки на неї німецькими силами 22 лютого 1943 р., підтверджує припущення, що партизани намагалися сховатися після акції у Володимирці. Висоцьк, неподалік від якого Німці атакували сотню, знаходиться на кордоні з Поліссям, поблизу великого лісового масиву та боліт – ідеальне місце для укриття і «перечекання» німецької погоні. Марш сотні на північний схід від Володимирця на поліські болота свідчив про те, що Перегійняк намагався урятуватися від можливої німецької атаки. Вияв будь-якої активності після нападу на Володимирець був би самогубством”.}

^{З розповіді Шмалюха-Бакунця із сотні Коробки випливає, що сотня була радше непогано озброєна. Крім того, гірше озброєні солдати могли бути доозброєні після Володимирця. Більше того, згідно обох відомих мені записів, Коробка планував протистояти, у місці, яке обрав сам, німецькій погоні, яка все-таки не надійшла. Вважаю, що розповідь Шмалюха-Бакунця є швидше за все достовірною. Тому думаю, що аргумент Івана Патриляка слабкий.}

^{Однак, одночасно вважаю, що саме Ґжеґож Мотика у своїй рецензії перейшов допустиму межу, не розрізняючи, або вдаючи, що не розрізняє, заперечення сенсу нападу на Парослю від заперечення можливості здійснити такий напад. Є суттєва різниця між недостатньою кількістю зброї, щоб напасти на польське село, і недостатньою кількістю зброї для протистояння з німецькою погонею. Думаю, що гіпотези існують для того, щоб про них дискутувати. Хіба що, це вже не гіпотеза, а догма історіє-релігії або «основна засада історичної політики». Використання емоційного шантажу (кількамісячні діти, які не мають зв’язку з логічною конструкцією) у сосунку до того, хто насмілився сумніватись у причетності Коробки, вважаю дуже негарним. Приписування комусь тез, яких він не висував, також вважаю дуже негарним. За мить почуємо: «В’ятрович!! Не сперечайся зі мною, бо розкажу всім, що це ти вбивця дітей!» Мені здається, що цей фрагмент рецензії не підходить Ґжеґожу Мотиці, який колись був істориком, а не гнівним капланом історіє-релігії. Володимир В’ятрович лише зацитував іншого історика. Не зарубав, сподіваюсь, жодної дитини сокирою. Ще раз рішуче підкреслюю, що мої гострі і злосливі слова стосуються конкретних тез і висловлювань, а не всіх праць Ґжеґожа Мотики.}

^{Погоджуюсь з висновком Івана Патриляка, що Коробка швише всього не здійснив цей напад, хоча не погоджуюсь з його аргументами.}

^{Чи Коробка мав можливість вчинити різню в Парослі? Теоретично мав можливість. Чи мав мотив? Якщо знав про сховану в Парослі зброю, то мав і мотив. Напад на Володимирець мав чітку мету дооснащення та доозброєння УПА. Акція в Парослі теж давала таку можливість. Але дуже сумнівно, що він був у Парослі 9 лютого. Не сходиться хронологія. Описи зовнішності винуватців – український опис, як і польський – не підходять для сотні Коробки. Сумнівно, щоб він знав про зброю в Парослі. Звідки він мав би дізнатись, що поляки в Парослі мають значну кількість зброї? За Парослею спостерігали місяцями, але хто? Сотня Коробки існувала лише два тижні. Чи за Парослею спостерігали інші партизани, підлеглі ОУН-Б? Чи українські патрулі, які часто навідувались у село, мали щось спільне з бандерівцями? Кінні патрулі відвідували Парослю щонайменше впродовж півроку – вже від літа 1942 року. Більш імовірно, що відносились до іншої групи націоналістів.}

^{Коли починаємо говорити про зброю, теза про започатковану в Парослі етнічну чистку відпадає. Якби зловмисник не знав про зброю, то не питав би, де вона схована.}

^{Якби прийшов з метою провести етнічну чистку чи «точковий погром», то не питав би про зброю і, ймовірно, взагалі б не вступав у довгі «розмови». Теза про «точковий погром для залякування» відпадає, якщо раніше не відпала. Чи є сенс підтримувати гіпотезу про етнічну чистку чи «точковий погром» в Парослі?}

Гіпотеза відповідальності (причетності) совєтів

^{Гіпотезу про відповідальність (причетність) совєтів, тобто радянської провокації, вважаю малоймовірною. Ця гіпотеза мені відома, між іншим, з Інтернету, з одної статті польського автора. Автор підкреслює в ній схожість подій у Парослі зі злочинами, які вчиняли радянські солдати на території Німеччини. Тези про відповідальність (причетність) совєтів, на думку Чеслава Пьотровського, з’явились вже в лютому 1943 року, безпосередньо після злочину, але в них не вірили. На мою думку совєти в той період – на початку лютого 1943 р. – ще не мали жодного інтересу, щоб проводити таку провокацію. Поляки охоче співпрацювали з радянськими партизанами, як свідчать цитовані вище джерела та дослідження. Одночасно вони були достатньо ворожі до українських націоналістів. Одночасно вони були надто слабкі, щоб можна було розраховувати на самостійне дієве повстання поляків проти українців. Зусилля совєтів були радше скеровані на конфронтацію українців з німцями, а не поляків з українцями.}

^{Така провокація могла лише посилити наплив поляків в ряди радянських партизанів, але здається, в той час совєтам не самі люди були найбільш важливими. Радянським партизанам більш потрібні були польські села, які були базами і надавали допомогу. Користь від різанини в Парослі могли отримати лише українські націоналісти. Така акція досить ефективно відлякувала польське населення від співпраці з совєтами і призводила до того, що село припиняло підтримувати совєтів.}

Мої висновки – підсумок

^{Кількість жертв різанини в Парослі 9 лютого 1943 року – це питання, яке ще потрібно досліджувати. З’ясовуючи її, хтось міг допустити маніпуляції. Треба звернути увагу на реальну кількість жителів і вести дослідження в цьому напрямку.}

^{Треба звернути увагу на людей, що вижили. Їх майже точно було більше, ніж 20. Однак, їх могло бути значно більше, про що можуть свідчити розбіжності в результатах досліджень, які важко пояснити. Деякі, ймовірно, навіть не були поранені.}

^{Причетність сотні Коробки (першої сотні УПА) – сумнівна.}

^{Причетність групи «сокирників» є можливим.}

^{Майже точно злочин вчинили люди української національності.}

^{Незважаючи на те, хто винен, кваліфікація злочину, як елементу геноцидної етнічної чистки, безпідставна через зв’язки жителів Парослі з радянськими партизанами і через те, що вони володіли зброєю не для самооборони, а з іншою метою. Нема ніяких інших аргументів для твердження, що національність жертв була єдиною причиною вбивства або, що це були дії, спрямовані на знищення польського народу.}

^{Найімовірніше (майже точно), що різанина в Парослі була воєнним злочином.}

^{Якщо пишете рецензію якоїсь книги, то треба її увжно прочитати.}

Paweł Bohdanowicz

Powrót

Паросля - різанина у польському селі на Волині

Szukaj na stronie

Kontakt

"Donieś Prawdę do Polaków"

Szanowni czytelnicy, startujemy z akcją
"Donieś Prawdę do Polaków"

- szczegóły po kliknięciu na ikonę

Pytania i odpowiedzi

Kim są autorzy tekstów?

Прізвище	Кількість у списку Чеслава Пьотровського	Кількість на пам’ятнику	Кількість у Сємашків 2000
BOBER	11	7	7
BUGAJEWSKI	9	5	2
CHORĄŻYCZEWSKI	12	13	12
GARBOWSKI	2	4	2 або 3
GOMUŁKA	13	10	5
HORBUNOW	3	9	3
HOROSZKIEWICZ	8	8	7
JEZIERSKI	7	8	5
KLEMENS	11	10	-
KOGUT	5	10	8
KOŁODYŃSKI	11	11	12
KOPIJ	14	6	8
MYSZAKOWSKI	15	10	8
ROWIŃSKI	2	-	2
RUSIKUN	-	4	4
SADOWSKI	16	7	7
SAWICKI	12	7	5
STRĄGOWSKI	17	15	13
WIATRAK	14	9	5
ŻOŁĄDŹ / ŻOŁĘDZIEWSKI	6	7	-

Паросля - різанина у польському селі на Волині

Szukaj na stronie

Kontakt

"Donieś Prawdę do Polaków"

Szanowni czytelnicy, startujemy z akcją "Donieś Prawdę do Polaków"

- szczegóły po kliknięciu na ikonę

Pytania i odpowiedzi

Kim są autorzy tekstów?

Szanowni czytelnicy, startujemy z akcją
"Donieś Prawdę do Polaków"