Невдовзі у польському місті Торунь постане 14-метровий пам’ятник «волинської різанини»,

^{дивлячись на який будь-яка нормальна і адекватна людина замислиться, яка особиста травма чи трагедія родичів могла так вплинути на автора, щоб створити настільки жахаючий монумент.
Автор ідеї і виконавець – скульптор Анджей Пітиньский, який народився у 1947 році. Отже, може бабуся чи дідусь, а може батьки чи хтось інший з родини був свідком страшних вбивств бандитами невинного цивільного населення? Може вони бачили ці жахливі вбивства на власні очі і розповіли про них маленькому Анджейку?  Бо як інакше у нього зродилась ідея такого страхітливого пам’ятника?}

^{І пояснення цьому є: виявляється, що його батько Александер Пітинський, псевдо «Куля», мати – Стефанія Пітинська, псевдо «Перелка» і дядько - Міхал Крупа,псевдо «Полковник», «Вєжба» були свідками тих подій, і не лише свідками, а й активними учасниками. Тільки розповісти вони повинні не про злочини українців проти невинного польського населення на Волині, а злочини поляків проти невинних українських жінок і дітей.}

^{Всі троє належали до сумнозвісного польського партизанського загону Юзефа Задзерського «Волиняка», на совісті якого багато вбивст українського цивільного населення у селах Надсяння.} 

^{Прославився цей загін злочином у селі Пискоровичі, де в ніч з 17 квітня на 18 квітня 1945 р. озброєні польські підрозділи з відділу Народного Військового З’єднання під керівництвом Юзефа Задзерського псевдо «Волиняк» розстріляли в приміщенні школи 176 українців (переважно старих, жінок і дітей) з Пискорович та навколишніх сіл, які під захистом декількох вояків Червоної Армії очікували тут транспорту для переселення до  УРСР.  Діяли узгоджено з НКВС :} 

^{«17 квітня о 12 годині ночі під приміщення школи під’їхало 4 фіри, на яких приїхали бандити з АК і дали вистріл з автомата (тобто сигнал), після якого всі енкаведисти спокійно посідали на ці фіри і поїхали до м.Ярослава, а людей свідомо оставили на загибель. Після від’їзду енкаведистів бандити окружили школу і шкільне подвір’я, щоб ніхто не втік і почали масову бійню».}

джерело: https://www.facebook.com/1557438174528638/photos/a.1565782943694161.1073741828.1557438174528638/1627411604197961/?type=3&permPage=1

Ще одна розповідь про злочин у Пискоровичах Марії Ожги:

^{«Акція в школі у Пискоровичах була запланована і здійснена польським підпіллям, зв’язаним з організацією NOW (Національна військова організація). Тут загинули мешканці від рук польської партизанки. В школі перебувала т. зв. «російська охорона», яка складалася з декількох солдат і представника Тимчасового уряду Республіки Польща. Вони записували українське населення, яке зголосилося на виїзд до України у відповідності з репатріаційною угодою. Молоді, старі українці, цілі родини згромаджувалися тут, шукаючи захисту. По селі безперервно кружляли озброєні групи і вбивали людей, обкрадали майно. Не було сенсу довше скриватися. Як випливає з архівних документів, зібране в школі населення було приречене на смерть, для нього не було альтернативного шляху виходу.  Масакру населення в школі здійснено вночі 17 квітня 1945 року. Будинок було оточено суцільним кордоном так, щоб ніхто не вирвався живим. Потім підійшов посланець коменданта округи і поставив охороні ультиматум: або вони опустять те місце, або школу замінують разом із зібраним там населенням. Російські солдати виїхали з села в сторону Сіняви наданою для цієї мети підводою, а в школі тоді розпочалася стрілянина.}

^{Найбільше забитих людей лежало внизу у залі у старому будинку школи. Стос помордованих був за пічкою, там було дуже багато людей, молоді, малих дітей загорнутих хустками. Серед забитих лежала молода мати, тримаючи притулених до себе двоє дітей, голівки яких були прострілені кулями. Інші забиті лежали в коридорі, на дерев’яних сходах, а також на горищі. То власне ті малі отвори в даху відображають трагізм тих днів. Одному хлопцеві вдалося сховатися в дерев’яній стелі між дошками і врятувати своє життя, хоч стріляли до нього через дошки. Коли пізніше, по багатьох годинах, він вибрався звідти, мав прострілену ногу і весь був немов скупаний у крові. Мала дівчинка загубилася десь на поверсі між тими, що втікали. Коли закінчилася стрілянина, вона скотилася сходами вниз і дрижала цілим тілом від страху. Один з виконавців цієї акції дозволив їй піти додому, дарував їй життя. Інша молода українка, що була одягнута в червоний кожушок, так дуже хотіла жити, так голосно благала про милосердя. Її довго тримали в коридорі, потім випровадили назовні зі школи. Однак після закінчення акції її знайдено в лежачому положенні в коридорі без одягу серед забитих. В купі помордованих вижила ще одна жінка. Ця подія залишила у її психіці незворотний слід, не могла про це оповідати. На шкільній площі також були забиті, серед них конала українська вчителька, яка просила смерті; перед школою була група забитих чоловіків, які тієї ночі були на сільській варті».}

^{Джерело: https://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=5&cad=rja&uact=8&ved=0ahUKEwjg3smAhNfYAhWHB5oKHerpDaIQFgg-MAQ&url=http%3A%2F%2Fwww.vox-populi.com.ua%2Frubriki%2Fistoria%2Fnadsann%2Ftragediavskoliupiskorovicahavtorozgamaria&usg=AOvVaw0JBsvKtXATdGRBkAyy1DD5}

^{Але для Анджея Пітинського вбивці невинних українських дітей і жінок – герої.}

^{Свідчення цьому його роботи:}

^{На фото пам’ятник на могилі Юзефа Задзерського, спонсор і автор якого Анджей Пітинський. Напис на плиті: «Волиняк» кап. Юзеф Задзерський – героїчний командир партизанського відділу NOW-AK.}
 

^{Ще один відомий пам’ятник Пітинського «Партизани в Бостоні»,присвячений антикомуністичній боротьбі польських партизан, але у ньому він також увіковічнив своїх героїв: батька Александра Пітинського «Куля», Адама Куша «Гарбатого» (другий кеомандир відділу), Станісл Пельчар «Майка», Міхал Крупа «Полковник» (дядько Пітинського) і Юзеф Задзерський «Волиняк» (перший командир).}

^{З огляду на факти, пам’ятник жертвам «волинської різанини» набирає зовсім іншого змісту. Чи таким чином його автор хоче закамуфльовано вшанувати жертв злочинів його предків, чи це помилка по Фрейду?}

^P.S.

^{Якщо цей пам'ятник у Польщі поставлять, знаючи про родичів автора, смислове навантаження монументу точно зміниться... для нас він буде символізувати передусім трагедію українських жінок і дітей у Пискоровичах - польський орел і католицький хрест над жертвами - це символи, в ім'я яких вбивці з відділу Задзерського здійснювали там геноцид!}

                                                                               ^{Добродій}