Тадеуш Залеський поруч з серпом, молотом і КДБ.

2017-06-10 06:31

                                                                                                                                                                                    polska wersja językowa:

                                                                                                                     

(для пані “HHG” з метою рефлексії чи радше пізнання)

 

 

Загадкові слова Анни Солідарність.

 

Анна Валентинович. Народилась на Волині під ім’ям Ганна Любчик. У свій час її розшукувало КДБ. Її природній брат за підтримку УПА провів кілька років у концтаборі та кільканадцять років у засланні. Її далекий родич був діячем з оточення Бандери. До смерті утримувала близькі стосунки з родиною, яка називає УПА «наші хлопці». Цю статтю мав би рекомендувати не лише пані “HHG”, а й Славоміру Ценцкевичу, який останнім часом дуже зблизився з Рафалом Земкевичем. Однак не наважуюсь.

 

 

За кільканадцять місяців до своєї смерті Анна Валентиновіч, в розмові про Тадеуша Залеського (більш відомого як Ісакович, Ісакович-Залеський), сказала загадкові слова:

І в цій ситуації ксьондз Дзівіш мене питає, чи правда, що ксьондз Залеський був капеланом «Солідарності». Тобто, хто копав і копає під Дзівіша? А дезінформація – ця підлість КДБ справді не має меж.
[…]
Тому я не можу публічно висловлюватись про ксьондза Ісаковича, але деякі питання мене непокоять. У вузькому колі я можу про це сказати. Я б дуже хотіла його запитати, але в тому ж таки вузькому колі, непублічно, але не маю такої можливості…

 

Чому вона згадала саме про КДБ? Формально КДБ вже не існувало, хоча насправді продовжує функціонувати – назва не суттєва. Треба виразно підкреслити, що Анна Валентинович не висловила однозначні звинувачення. Сказала лише про свої підозри. Але залишається фактом, що розповідаючи про Тадеуша Залеського вона згадала про підлу дезінформацію КДБ. Вона зробила це за кільканадцять місяців до своєї смерті. До того, як з’явились фотографії Тадеуша Залеського за одним столом з підполковником КДБ і ГРУ в процесі «боротьби з фашизмом» в Україні. Чи Анна Валентинович ще у 2009 році знала щось, чого ми не знаємо навіть тепер? Чи будучи українкою за походженням (вивезеною з Волині і усвідомлюючою реалії 15-річною дівчиною з націоналістичної родини) керувалась упередженнями щодо Тадеуша Залеського? І це можливо. Будьмо обережні. Пошукаймо самі.

 

З офіцером КДБ і ГРУ…

Київ, 3 квітня 2010 – зліва Жорж Дигас, справа Тадеуш Залеський.


Хто такий Жорж Дигас? Не таємниця. Біографію можна знайти в інтернет-альманаху під промовистою назвою «Луб’янка». 

Запис зроблено до 2014 року.

 

 
http://www.a-lubyanka.ru/page/author/79

Дигас Жорж Трофимович
Народився у 1934 році. Місце народження – Одеса. Підполковник. Директор фірми «Ківін» (у Києві).
Українець. Має вищу технічну і юридичну освіту. Понад 30 років служив у Збройних Силах СРСР, виконував оперативні завдання у відділах КДБ УРСР та СРСР.
В рамках контррозвідувальної операції «Інтеграл» розкрив, задокументував та припинив шпигунську діяльність агентів чужої розвідки. Це були громадяни СРСР «Шакал» і «Япончик» та іноземець «Додо». На регіональному рівні проводив ефективну роботу у сфері міжнародної політики (ПГУ КДБ) та у військовій розвідці СРСР (ГРУ МО).
За досягнуті результати нагороджений орденами і медалями СРСР.
Від 1990 року бере активну участь в русі ветераніві є ініціатором створення громадських організацій: «Спілка ветеранів КДБ і ветеранів Великої Вітчизняної Війни – МУСУВ (Міжнародного Українського Союзу Учасників Війни)». Відомий громадський діяч, захисник прав людини та адвокат. Автор двох видань – збірок статей та документів про злочинну діяльність українських націоналістів. Майстер спорту. Дійсний чемпіон Ветеранів Світу і Європи з волейболу.
Член Ревізійної Кгомісії Спілки Юристів України. Перший заступник директора департаменту Національного Комітету по боротьбі з корупцією. Член правління Товариства «Содружество», яке допомагає та захищає працівників і співробітників спецслужб України.Почесний член Клубу Ветеранів Державної Безпеки (у Москві).

 

 

             Мітинг під прапорами Комуністичної Партії України. Київ 2011 рік. Серед учасників Жорж Дигас – союзник Тадеуша Залеського у боротьбі з «фашизмом».

 

Сайт Комуністичної Партії України про мітинг 2 жовня 2011 року.

http://ww.kpu.ua/uk/23611/v-kieve-sostovalsva-miting-rekviem-%25e2%2580%259cbabii-var-

%25e2%2580%2593-70-let-tragedii%25e2%2580%259d

У мітингу взяли участь: Перший Секретар Центрального Комітету КПУ, лідер фракції комуністів Верховної Ради України Петро Симоненко; секретар Центрального Комітету КПУ, керівник Антифашистського Комітету України – Георгій Буйко. […] Керівник Юридичної Комісії Сапілки Ветеранів України – Жорж Дигас.

 

 

 

Захисник Нічних Вовків.

 

 

Тадеуш Залеський про польські «нападки» (!) на Нічних Вовків (27 квітня 2015)  

http://isakowicz.pl/2015/04/27/

Віктор Венгжин – засновник і командир Мотоциклетних Катинських Рейдів, а також ініціатор та організатор Мотоциклетних З’їздів на Ясній Горі ім. ксьондза улана Здіслава Ястжембець Пешковського – у розмові з Агнєшкою Півар прокоментував події, якими супроводжуються нападки на мотоциклістів з Росії.

 

Тадеуш Залеський про заборону в’їзду для Нічних Вовків (2 травня 2016):

http://isakowicz.pl/wiktor-wegrzyn-decyzia-msz-ws-nocnych-wilkow-iest-zla/

Віктор Венгжин: Рішення МЗС по справі Нічних Вовків погане.
Керівник Катинського Рейду Віктор Венгжин має рацію. До слова: на культ УПА та червоно-чорні прапори, які українці завозять через кордон, міністр Вітольд Ващиковський зовсім не реагує. Вже не згадую про підлизування Порошенку , який прославляє злочинців.

 

Коротше кажучи, на думку Тадеуша Залеського замість націоналістичних червоно-чорних прапорів треба завозити в Польщу прапори з портретом Сталіна. Замість підлизуватись до Порошенка (я теж проти), треба підлизуватись до Путіна.
Нічні Вовки. 2015 рік. На першому плані прапор із зображенням Сталіна.

 

Нічні Вовки. 2015 рік. На першому плані прапор із зображенням Сталіна.

 

 

 

 

     
   

Лідер Нічних Вовків з портретом Сталіна на фоні мавзолею Леніна.
Напис під портретом: «Як тебе зараз не вистачає…»

 
 

Путін і Нічні Вовки. Це фото відоме в Росії під назвою «Свій серед своїх».

 

Лідер Нічних Вовків у часи, коли любив… США.
Бандана у вигляді американського прапора.

 

Що б це могло означати? Не знаю. То не я, а Тадеуш Залеський відомий спеціаліст з нетрадиційної любові.



За одним столом з Авігдором.

Київ 2010 – перший зліва – заслужений КДБ-іст, третій зліва Тадеуш Залеський, перший справа – Авігдор Ескін.

 

Хто такий Авігдор Ескін? Російський єврей, який народився 26 квітня 1960 року в Москві. У 1979 році емігрував до Ізраїлю. У 2001 році засуджений до 2,5 років ув’язнення за осквернення чи спробу осквернення мусульманських цвинтарів. Після звільнення з в’язниці повернувся і діяв у Росії. На даний момент – помічник з пропаганди проросійських сепаратистів, які діють на території України. Журналіст, лобіст Росії і «Новоросії». Колоритна постать. Багато розповідати…

Олександр Дугін і Авігдор Ескін.

 


 

Олександр Дугін:
Росія не зацікавлена в існуванні незалежної Польщі та України. Росіяни, як і німці мислять категоріями експансії. Країни між Росією і Німеччиною повинні зникнути. Настав час збудувати імперію.

 

А чим зацікавлений Тадеуш Залеський? Існуванням незалежної Польщі чи «Руского міра» і «Великої Вірменії»? А може лише власним пупком?

 

«І як тут не любити рускіх?»

Богуслав Пазь і Тадеуш Залеський.

Фото збережене і опубліковане Марціном Реєм, який бореться проти російської пропагандистської диверсії..

 

Богуслав Пазь про катування полонених в Донбасі:

http://niezalezna.pl/63694-znaiomv-ks-isakowicza-o-zabitvch-ukraincach-banderowskie-scierwa-dostaia-lomot-

az-milo

Бандерівські стерва дістають стусани аж приємно. І як тут не любити рускіх?
[…]
На жаль, з тим мотлохом так і треба робити. Тільки це може їх зупинити. Ніщо інше – тільки сила і стусани. Думаю, досі замало ще тої бандерівської голоти лежить там в болоті.


 

 

 

 

Колишній поліцейський, під псевдонімом «Ян Ковальський» і «Адам Новак», співавтор рапорту про катування полонених в Донбасі:

http://wiadomosci.wp.pl/wstrzasaiacv-raport-o-rosviskich-zbrodniach-na-ukrainie-morduia-iak-polskich-

oficerow-w-katyniu-6027686089983105a

Охоронці «збавлялись» катуючи людей. Як інакше назвати ситуацію, коли сепаратист наказує жінці підійти до решітки і вдаряє ногою так сильно, що вона котиться на другу сторону камери. Після чого знову наказує підійти і все повторюється. І це все на очах інших в’язнів. Бували й зумисні тортури, що проводили фахівці, якими були співробітники російських служб.
[…]
Або інший випадок: український солдат розповів, що коли був взятий в полон чеченцями, вони запитали, що з ним зробити: вирізати серце, відрізати гені талії чи вухо? Вибрав вухо. То вони й відрізали йому вухо.

 

 

Малгожата Госєвська (депутат від ПіС):

http://wiadomosci.wp.pl/wstrzasaiacv-raport-o-rosviskich-zbrodniach-na-ukrainie-morduia-iak-polskich-

oficerow-w-katvniu-6027686089983105a

На т.зв. «допитах» [полонених] били, їм кололи голки під нігті, відрізали частини тіла, а в рану сипали сіль. Були випадки припікання жертв, вставляння в рот грілки, стріляння в них і проколювання ножами кінцівок. Також симулювали розстріли, змушували вбити товариша або дивитись на його смерть. В місцях страти вся підлога була в крові і бувало, що на ній лежали трупи інших в’язнів.

 

 

 

«У нас дві батьківщини».

 

29 березня 2017 – президент Анджей Дуда між польськими вірменами.
Перший справа - Тадеуш Залеський, народився у Польщі, син поляка і краків’янки, який називає себе вірменином через походження матері. У Польщі також є група людей, що називає себе прусами. Треба ж якось вирізнятись у натовпі.

 

 

«У нас дві батьківщини» - сказали вірмени на прийомі у президента РП. У них дві батьківщини? Хмм… тоді в них проблема. Вірмени, яких я зустрічав у своєму житті (справжні вірмени – з Вірменії, з Росії, з Азербайджану) були чесними людьми (до слова: є вірмени, які пишучи про вірменсько-азербайджанські проблеми, стали на бік правди). Не можна звинувачувати народ, якому довелось жити біля турецької імперії в тому, що «споконвічно» обирає проросійський вектор. Зрештою, не всі вірмени - москвофіли. Ми, поляки, також не раз ставали перед важким вибором. Я обережно ставлюсь до звинувачення всього народу у злочинах. Цікавлячись історією, я давно дійшов висновку, що немає безгрішних народів. МОЖУ І ХОЧУ ПОВАЖАТИ ВІРМЕН І ЯК ОПОНЕНТІВ. Однак не можна не помітити, що Вірменія – територія під путінським впливом. Варто зазначити, що Вірменія – це консервативний і вірний союзник Росії, можна сказати васал. В той же час Польща знаходиться по інший бік. Не можна служити двом панам. Коли між двома батьківщинами виникає конфлікт інтересів, треба вибраи одну з них.
Для мене вірмени – просто вірмени. Народ з власними інтересами. Я занадто багато знаю про світ і історію, щоб засуджувати вірмен. Проте для деяких вірмен - це «двічі поляк», а це вже викликає у мене спротив. Я не вважаю себе половиною вірменина. Може пані “HHG” почувається половиною вірменки? Тоді якою половиною – верхньою чи нижньою?

 

 

Злочини, про які говорять і злочини, які замовчують…

 

Ходжали були азербайджанською самообороною, типовою для ентічних конфліктів. Близько 5000 цивільного населення і 160 членів оборони. Таке співвідношення 1:30 досить типове. Воно також зустрічається на Волині та «Закерзонні» у 1943-45 роках. Просто такі (зазвичай) максимальні мобілізаційні можливості населення, під загрозою різанини. Захисники Ходжали не мали жодного шансу у зіткненні з російською військовою технікою. А саме пострадянсько-російський 366 Мотострілецький Полк зробив вірмен «переможцями». Вічний російсько-вірменський союз…

Жертви ходжалинської різанини 1992 – фото Вікторії Івлевої 

 

 

Мирне населення, вбите у Ходжалах - фото Вікторія Івлева.
Обличчя жінки і дитини зблизька – повністю зображені на попередній фотографії. 

 

Кажуть, що вірменин – це «двічі поляк»? Може пані “HHG” напише, що вбивство дітей у 1992 році було похвальною відплатою за Волинь? Відплатою, яку вчинили «Двічіполяки» за підтримки росіян? «Двічі поляк» >: (я, звичайно, знаю, що не Ви вигадали цю дурницю, але Ви її повторюєте).

 

 

Французький журналіст:

http://www.racionalista.pl/kk.php/s.9687/k.4

Ми були свідками трагедії в Ходжалах, ми бачили сотні тіл вбитих людей – старих, жінок, дітей і захисників Ходжалів. Нам надали гелікоптер і ми знімали з висоти пташиного польоту все, що бачили навколо Ходжали. Але вірмени почали стріляти по нашому гелікоптеру і ми не змогли закінчити зйомки. Це страшне видовище. Я багато чув про війни, про жорстокість німецьких фашистів. Але вірмени перевершили всіх, вбиваючи 5-6 річних дітей, цивільне населення.
 

 

Омину детальний опис тортур. Кого цікавить, може перейти за посиланням і прочитати повний текст. Інформації про вірменські звірства не бракує ані в західній, ані навіть в російській пресі того часу. Описи майже точно нагадують Волинь. Я намагаюсь досить обережно ставитись до подібних описів, незважаючи на те, хто винен, а хто жертва даної різанини.

 

Стефан Жеромський про бакінську різанину здійснену вірменами у 1918 році і про турецьку «відплату» (на початку ХХ століття азербайджанців у Польщі називали татарами):

Побоювання і передбачення не підвели татарів. Вірмени спалили мечеті разом з татарськими жінками і дітьми, які там сховались, і від березня до вересня були володарями життя і смерті, а радше розпорядниками самої смерті татарів. Тій іншій частині мешканців Баку і околиць не залишалось нічого іншого, як шукати допомоги ззовні. Проте вона не могла знайти її десь в іному місці, окрім Босфору, у ніг каліфа – намісника пророка і природного месника зневажених і спалених мечетей. Каліф схилив вухо над просьбами і кривдами татарських і туркменських єдиновірців. Чимала турецька армія під проводом Нурі-паші величиною близько трьох дивізій вирушила здобувати плоскогі’я, перейшла Куру, вирізаючи під корінь мешканців вірменських сіл, та вистилаючи з трупів помости через гірські потоки під кола гармат.

 

Ходжалінська різанина 1992. Погром в Сумгаїті 1988. Бакінські різанини 1918. Різанини 1905-1907… Як дійти правди? Взаємні звинувачення. Заперечення з обох боків.
Якщо запитати турків про бакінську різанину вірмен у вересні 1918 року, скажуть, що це не був «геноцид», а «відплата» за те, що сталось у березні. Вірмени можуть відповісти, що березень 1918 був відплатою за 1905 рік. Азербайджанці і турки на це скажуть, що першою жертвою різанини 1905 року був азербайджанський купець та його учень і, що азербайджанців тоді загинуло більше, ніж вірмен. Вірмени скажуть, що це неправда… Спіраль злочинів, відплати і відплати за відплату інколи починає закручуватись від однієї вбитої людини… Після чого сто років триває війна пропаганди. Яку виграє сторона з кращими засобами масової інформації і сильнішими союзниками.

«Різанини здійснені вірменами? Що ти мелеш?? Я ж мільйон разів чув, що вбивали вірмен, а не навпаки!!» 

- так реагує пересічний поляк, коли йому сказати, що питання набагато складніше. 

 

Жеромському не перемогти телевізор! А тим більше Веб-бригаду, яка живиться мільярдами рублів.
На початку пропагандистської війни вірмени звинувачували в геноциді також і курдів. Також, якщо не передовсім. Потім, зі зрозумілих політичних причин, ці звинувачення дуже притихли, зосереджуючись на турках.
Про вірменсько-турецькі проблеми Вітольд станіслав Міхаловський пише так:

http://www.racionalista.pl/kk.php/s.9687/k.4

В османській Туреччині вірмени мали особливо привілейовані позиції і тримали в руках фінанси оттоманської імперії. Посилаючись на історичний прецедент тисячолітньої давності, на початку минулого століття вони хотіли створити власну державу з доступом до Середземного моря. Фактично це був би розподіл Туреччини. Внаслідок громадянської війни загинули сотні тисяч людей. Незважаючи на те, що з часу тих трагічних подій минуло майже сто років, досі не вдалось показати місця, де спочивають тіла нібито мільйонів вірменських жертв. У тій громадянській війні, кривавій і жорстокій, точно не бракувало вбитих по обидві сторони.

Жертви різанини навесні 1918 року – видно дитину, а на деяких тілах – сліди вогню. 

 

Здається, це підтвердження слів Жеромського. Стефан Жеромський висловився відносно делікатно. Однак азербайджанці розповідали про виколювання очей, відрізання носів, вух і кінцівок. Баку, Шамаки, Губа… багато міст і десятки сіл. В азербайджанських дослідженнях йдеться про кілька сотень… Погроми тривали також у квітні і пізніше.

 

 

Те саме місце, ймовірно раніше. Тіл і людей у натовпі менше. Схоже, що вбитих зносили поступово, а вже лежачі тіла пересували. Фотоапарат був направлений трохи інакше.

 

Турки і азербайджанці звинувачують вірмен у вбивстві, пораненні чи у вигнанні 2 мільйонів турків та азербайджанців. Вірмени звинувачують турків у вбивстві 2 мільйонів вірмен. Ймовірно обидві сторони значно перебільшують. Енциклопедія Британіка у 1919 році почала зі «скромних» 600 тисяч, але навіть цю цифру важко верифікувати. Це б означало, що під час І світової війни загинув чи помер кожен третій вірменин, який мешкав в Туреччині. Еміграція і розпорошення вірмен унеможливлює будь-який підрахунок. Потім, як завжди, кількість жертв «зростала». Сьогодні їх «нараховують» 2 мільйони – можливо більше, ніж там було вірмен взагалі. В роки І світової війни був час хвороб, голоду, жорстоких боїв і погромів. Фактом є те, що вірмени були стороною у війні – союзником Росії, Великобританії, Франції та США.
«Хунчакян» (одна з вірменських партій):

Хунчакян використає всі засоби, щоб допомогти країнам Антанти. Присвятить всі сили задля забезпечення перемоги у Вірменії, на Кавказі та в Азербайджані, виступаючи союзником, особливо союзником Росії.

 

«Дашнак» (Вірменська Революційна Партія):

Як тільки росіяни перейдуть кордон, а оттоманське військо розвернеться, потрібно почати партизанську і диверсійну діяльність. Завдяки цьому оттоманська армія опиниться між двох вогнів. Якщо оттоманська армія висунеться вперед, вірменські солдати повинні дезертирувати зі зброєю, створювати партизанські загони і діяти спільно з росіянами.

 

З точки зору вірмен, це була боротьба за незалежність. Турка дивились на це по-іншому. У березні 1915 року російські війська наблизились до Вану. Тоді місцеві вірмени приступили до дій. В турецьких дослідженнях йдеться про погроми здійснені вірменами там і в інших місцях. Вірмени і росіяни вели боротьбу, як союзники. Турки впродовж певного часу сподівались, що їм вдасться схилити вірмен до лояльності щодо Туреччини. Протидію диверсії почали лише у квітні 1915 року (звідси назва «геноцид вірмен 1915» - символічною датою прийнято 24 квітня 1915 року, коли відбулись арешти). Вірменські організації були ліквідовані. Діячів заарештували. Вірмен почали переселяти у Сирію і Палестину. За даними турецьких джерел до 1917 року переселено близько 700 тисяч осіб.
З рішення Ради Міністрів:

Під час подорожі переселенців до місця призначення потрібно забезпечити продукти харчування. Для бідних переселенців закупити продукти з фонду переселенців. Табори для переселених осіб повинні бути під регулярним наглядом. Треба здійснити відповідні кроки для забезпечення добрих умов, порядку та безпеки у таборах. Потрібно переконатись, що переселенці отримають відповідну кількість їжі та лікарську допомогу. Жінок і дітей, хворих і слабких потрібно перевезти залізницею. Решта на мулах, возах бо пішки, залежно від їх витривалості. Кожен конвой повинен супроводжуватись охоронцями, а продукти харчування конвою потрібно охороняти до моменту прибуття до місця призначення. У разі нападу на переселенців чи у таборах, чи в дорозі, потрібно розпочати дії, спрямовані на відбиття атаки.

 

Таким був теоретичний задум. Як було на практиці? Слова проти слів. У той час в Туреччині не вистачало продуктів харчування, ліків, буквально всього. Епідемії збирали величезні жнива, не лише вірмен. Про напади курдів вже майже не згадується, бо тепер курди - союзники вірмен. Були напади й інших місцевих племен. Умови були дуже тяжкі. Тривала війна. Цивільне населення гинуло під час боїв і не тільки. Гинули на фронті. В тилу, в таборах, у засланні.
Можна помітити багато подібного з польсько-українським конфліктом, але й польсько-радянським. Українські напади на польське військо у 1939 році багато істориків називають «геноцидом» (див. Сємашків). Однак аналогічні вірменські акції – вже не «геноцид». Все залежить від того, хто чий союзник і хто з ким співпрацює. Після війни з совєтами важкі умови та хвороби у польських таборах для полонених призвели до смерті багатьох полонених. Росіяни намагаються представити це «геноцидом». Наша сторона обороняється від закидів точно так само, як турки.
Неможливо точно вказати, з чого почалась спіраль злочинів і відплат турецько –вірменського і 
вірменсько-азербайджанського конфлікту. Називається 1905 рік (який в сучасній вірменській пропаганді замовчується), називається кінець ХІХ ст., а також ХVІ ст. У кожного своя правда і свій «зручний початок». 100 років триває пропагандистська війна, в якій використовуються сучасні засоби масової інформації. Головним союзником вірмен у цій війні завжди була і є Росія зі своїм потужним апаратом пропаганди і потужною агентурою. Під час І світової війни таким же союзником була Великобританія – не менша пропагандистська потуга. Також включились Сполучені Штати. До них приєдналась Франція, тому, що теж була противником Німеччини, а отже й Туреччини;; а якщо Туреччини, то й азербайджанців. Хто програє пропагандистську війну, стає винним у геноциді; хто цю війну виграє, стає Завжди Скривдженим Абсолютним Янголятком. Люди люблять однозначні оцінки, а думати не люблять. Тому бездумно ковтають заготовки. Особливо заготовки, які подають сотні і тисячі разів.

 

«Розп’яття вірменок» - вірменський аналог «Віночка дітей». Насправді – кадр з фільму «Аукціон душ» (1919, США), на якому зображені актори і статисти. Під час зйомок фільму Аврора Мардіганян зламала ногу, а статистка Корін Грей простудилась на хресті і померла від грипу – ще дві жертви «геноциду». Фільм, який під іншою назвою зберігся у фрагментах, досі називають «документальним» і використовують у пропагандистській війні.
https://www.youtube.com/watch?v=TT JTcvV0OY


Несправжня картинка викликає справжні емоції. У США знімали такі фільми, щоб підтримати «Доброго Дядька Джо» (Йосип Сталін). Подібні фільми знімали, щоб показати жорстокість білих проти чорних або чорних проти білих залежно від замовлення і запиту.

 

 

 

 

 

 

Недавно Франція визнала турків винними у геноциді, а штат Нью-Йорк визнав, що винні у геноциді вірмени. Історичну правду не можна змінити чи переголосувати. Правду можна хіба що взнати. На жаль, мало кого цікавить правда. Було багато істориків, які стали політиками, але рідко буває, щоб хтось покинув політику заради історії. Мої вітання пану депутатові Дворчику.

 

 

 

«Вірменин» про Польщу, поляків і Януковича.

 

 

Тадеуш Залеський для Монікі Олейнік у радіо ZET:

http://www.monikaoleinik.tv/articles/ks-isakowicz-zaleski-kaczvnski-nie-moze-nie-wiedziec-czvm-iest-

banderowski-czerwono-czarny-sztandar

Ярослав Качинський дав мандат довіри нацистському ватажку. Всюди, на всіх фотографіях, [Олег Тягнибок] стоїть зліва від Ярослава Качинського.

 

 

http://konwent-narodowv-pol.neon24.pl/post/102541.cvrk-na-maidanie
Ярослав Качинський і Олег Тягнибок поряд з дівчатами, які колупаються в […]. Фотомонтаж – це метод боротьби, який часто використовують інтернет-бойовики «Руского міру»…

 

 


…проте Ярослав Качинський справді виступав поруч з Тягнибоком. Як на мене, краще Олег, ніж Жорж чи Авігдор. «Вірменин» , само собою, може думати інакше: «Геть Бандеру, віват Сталін! Геть Качинського! …а Януковича очорняють недобрі люди».

 

 

 

Тадеуш Залеський для Онету – «Підтримую ПіС» (2012 рік):

http://wiadomosci.onet.pl/tvlko-w-onecie/ks-tadeusz-isakowicz-zaleski-wspieram-pis-nie-ma-lepszei-

alternatvwv-dla-polski/3w6hw

У Ярослава Качинського вже нема шансів на владу. Якщо ПіС насправді думає про владу, то партія мусить мати іншого лідера.
[…]
Ви б хотіли повернення ПОПіСу?

Хотів би, але знаю, що це вже неможливо.
[…]
Не думаю, що на Леха Качинського скоєно замах, але вважаю, що Володимир Путін дав Польщі щигля в ніс, розділяючи візити прем’єра і президента нашої держави.

 

Цей путінський «щигель в ніс» використовується також у книзі-інтерв’ю Терліковського «Мені розходиться лише про Правду». Цікавий манера говорити про Польщу – нібито про одну з батьківщин «вірменина». Напевно Жорж і Авігдор були вдячні «Ксьондзу вірменину» за зневагу Польщі. Однак вірю, що «Ксьондз вірменин» не дочекається ні «Великої Вірменії», ні Росії, що межує з Німеччиною.
Загалом існує правило: якщо Путін когось не любить, то Залеський теж не любить. Якщо один любить, то й інший. Напевно звідси його неприязнь до братів Качинських, Антонія Мацєревича і багатьох інших поляків. Напевно звідси і дивне ставлення до Януковича.
Тадеуш Залеський «Мені розходиться лише на Правді» (2012):

То що, треба було підтримати Януковича?
І знови Ви посилаєтесь на міфи, на розповіді, що Янукович був промосковським. Хіба він приєднав Україну до Москви? Ні!
[…]
Ви дуже суворо оцінюєте президента [Леха Качинського], якого частина Вашого середовища майже виносить на політичний п’єдестал.
Для мене це трагічна постать. Він не був державним діячем, не виправдав сподівань, які на нього покладались, не використав силу свого президентства. 

 

Не знаю, кого Томаш Терліковський вважає середовищем ксьондза Залеського, бо якщо йдеться про прихильників Януковича, то Лех Качинський справді не виправдв надій. Лише його смерть частково реалізувала сподівання.
Тадеуш Залеський там же:

У Леха Качинського вже не було шансів на перемогу. Росіяни це знали, тому не було причин його усувати. Вони не дурні. Могли хотіти його принизити, осмішити, скомпрометувати, але вбивати?

 

О, запевняю «Ісаковича», що причини були! Зрештою «Ісакович» це добре знає. Сьогодні при владі ПіС, але Леха Качинського вже нема. Разом з Лехом Качинським загинуло дуже багато поляків, незручних для путінської Росії – дуже багато людей, які сьогодні взяли б участь в обороні Польщі від пропагандистської, і не тільки, агресії. І смерть згаданої вище Анни Валентинович була на руку як Путіну, так і друзям Жоржа, Нічних Вовків, Януковича, Ескіна, Дугіна і Путіна. Хіба я не правий? Анна Солідарність вже нічого не скаже і ні про що не спитає.


Бгогдан Пєнтка на блозі Тадеуша залеського (2016):

http://isakowicz.pl/na-kolanach-przed-ukraina/

Варто зауважити, що Ващиковський, Мацєревич і Сакєвич представляють в ПіС найбільш крайнє, засноване на грунті прометеїзму, русофобське і проукраїнське крило, яке особливо не приховує своїх зв’язків з найбільш радикальними, такими як неоконсервативні політичні кола у США. Це крило здобуло домінуючий голос у внутрішній та зовнішній політиці, заглушаючи миттєвий проблиск здорового глузду, яким були липневі резолюції Сейму і Сенату. Треба нагадати, що під час голосування за волинську постанову у Сеймі, від участі в голосуванні ухилився саме Ващиковський і Мацєревич.

 

Здається, «вірменин» вважає русофобом кожного, хто не хоче, щоб Росія межувала з Німеччиною. Русофобія, пане «вірмене», - це відраза до всього російського. Якщо хтось не любить Путіна, КДБ-істів, Дугіна, якщо хтось хоче оберігати польську незалежність, ще не означає, що є русофобом. Як говориться в польському прислів’ї: «Ксьондз любить Магду, а дяк любить гриби». Польща – це не Вірменія. Польща – не Росія. Ніхто в Польщі не відриває голову «вірменину» за контакти з Комуністичною Партією України, але Сакєвич має право на інші вподобання.
Тепер дискурс Тадеуша Залеського перейняв Рафал Зємкевич – перший псевдоНДек Речі Посполитої ( ендеція -  загальна назва польських організацій націоналистичного спрямування) . Він багато пише і розповідає про Смоленськ. З притаманною йому «кмітливістю» розв’язує завдання зі сфери фізики за допомогою політичного аналізу. Дешеві зауваження Зємкевича на тему Смоленська – це вже окрема історія. Дурень поведеться, розумний – ні…

 

 


«Я не російський агент».

 

Тільки українцям треба дивитись на руки?

 

 

Тадеуша Залеського ображають портрети Бандери , а от портрети Сталіна – ні. Тадеуша Залеського ображає вулиця Шухевича, а пам’ятники Шаумяна – ні. Тадеуша Залеського ображають символи українських націоналістів, а серп і молот – ні. Відкрито підтримує сталіністів і Януковича. Поборює «русофобів» з ПіС. Чи це означає, що він «російський агент»? Не обов’язково. Не треба робити агента з когось, хто чудо виконує роль «корисного ідіота». Таких людей не потрібно примушувати щось підписати. З нього не треба робити агента, якщо він і без цього буде охоче діяти на користь «Руского міру».

 

Казимир Александерек (?) – керівник ІV відділу СБ у Кракові:

httр://www.voutube.com/watch?v=7Q6iLdx9i00&t=409s

Для мене є трикласичні постаті: Янковський, Попєлушко, Янцаж. Для мене це були справді важливі люди. […] От Залеський, то пхався в історію, скажу я Вам. Нічого не значив. А хотів потрапити. Він дійсно хотів бути кимось.

 

Я не вірю старим СБ-кам. Але ці слова підтверджуються реальністю. Від 1977 року аж до сьогодні. Тадеуш Залеський не зробив кар’єру на невдалій революції у семінарії. І в ролі опозиціонера велику кар’єру не зробив. І з самого факту «вірменського походження» не зробив велику кар’єру (хоча саме це трохи висунуло його вперед). Не зробив кар’єру на писанні віршів. Однак багато свідчить про те, що дуже прагнув слави і постійно пробував. Аж раптом КЛАЦ! І враз «костельні папки» близько 2006-7 року блискавично винесли його понад хмари. Раптово потрапив у телестудії (не останні були TVN-івські), на сотні сторінок газет, на десятки тисяч інтернет-сторінок (включно з «Пудельком»). То був справжній вибух популярності. Відразу після того він зайнявся польсько-українським питанням. Дехто (Томаш Сакєвич) через деякий час зорієнтувався, що відбувається і відправили «вірменина» під три чорти. Інші продовжують його промувати. «Російський агент» - напевно завеликі слова для когось такого. Нічого не виключаю, але на мою думку він лише «корисний». Такою людиною рускромірці можуть дуже легко керувати. Дуже легко підштовхувати в «правильному» напрямку. Дуже легко використовують його амбітність, допомагають здобувати славу. Дуже легко схиляють до співпраці з Жоржем-КДБ-істом чи Авігдором-дугіністом, дуже легко намовляють до підтримки Нічних Вовків- сталіністів. Я можу змінити думку, якщо спливуть нові документи. Сьогодні вважаю, що «агент»- надто велике слово.
 

Павел Богданович
(червень 2017)