Ненависть -Nienawiść

2016-02-25 16:23

                        

Незабаром в Польщі вийде новий художній фільм відомого режисера Войчеха Смажовского “Волинь” – фільм, що має на меті показати “забуті злочини” українських націоналістів, здійснені  на польському народі. Цей фільм буде базуватися на оповіданні Станіслава Сроковського що називається“Ненависть”. Автор книжки народився в колишньому тернопільському воєводстві, в селі Гнильче.

Народився 29 червня 1936 року в с. Гнильче в селянській родині. У 1945 з сім'єю був переселений з Західної України в район Щецина. У 1954 виключений з Вищої школи дипломатичної служби. Вчителював у сільських школах.
 
Після закінчення в 1960 р філологічного факультету педагогічного інституту в Ополе, працював журналістом в тижневику «Wiadomości» (1970-1981). У 1990-1993 рр. - Викладач Вроцлавського університету.
Дебютував як поет і прозаїк в 1958 році.
Автор понад 50 книг поезії та прози. 

     Режисер і автор оповідання, котре послужило сценарієм фільму запевнюють що це буде максимально об’єктивна історія трагічних подій, котрі відбулися більше 70 років тому. Звичайно, фільму я ще не бачив, і оцінити його ще не мав можливості – але мої сумніви щодо правдивих намірів і об’єктивності виражу на підставі діяльності пана Сроковського, його творчості, а також співставленням фактів, котрі можна визначити шляхом порівняння польських і українських джерел.

            Як я уже згадував, пан Сроковський народився в місцевості Гнильче в районі містечка Підгайці. Отож, приглянемося цій місцевості і трагічним подіям котрі там сталися в часи радянської і німецької окупації. Глянемо ширше, ніж це показує нам пан Сроковський і “кресові” джерела.

 

Почнемо з вступу:

Гнильче – велике село в колишньому Підгаєцькому повіті Тернопільського воєводства. Перед початком Другої Світової війни воно налічувало 3,5 – 4 тисячі мешканців. Село мало 900 будинків. Проживало там біля 1500 поляків (Згадно Сроковського – інші джерела подають 1000-1200 поляків) і близько 100 юдеїв. Решту мешканців становили українці.

Стосовно трагічних подій у селі, Сроковський інформує нас про вбивства в околиці Гнильча. Звичайно, називає це “людовбивством”, “бандерівською різнею” і тому подібними фразами:

“18 серпня 1944 р і протягом цілого місяці загинули:

1. Юзеф Мушинські, вбитий в саду.

2. Альбін (або Людвіг) Подбєльський, виведений вночі, пропав без вісті.

3,4,5. Солецька, матір з двома дітьми, вбита і спалена в стодолі.

6. Франсішек Сроковський, 38 років, вбитий у полі.

(Інша версія каже, що був застрілений під Дрещовом, коли ішов забирати вкрадених коней).

7. Філька Сроковська, вбита на полі під час жнив (а саме, коли жала просо).

8. Ігнацій Сроковський, вбитий сокирами під лісом. (1)

Звернемо увагу, мова іде про 18 серпня – день, коли згідно тверджень Сроковського і всіх інших польських кресових джерел, УПА повинно було напасти на село і вчинити вбивства поляків, при чому сам Сроковський визнає, що не всі перераховані жертви були вбитті під час цього нападу, пишучи“18 серпня і протягом цілого місяця”! А кількість жертв то максимум 8 чоловік. Це дуже важлививй момент, поскільки мова йде про село, в котрому перед війною проживало півтори тисячі поляків.

Інші польські лжерела показують подібні дані:

“18 серпня в селі Гнильче Підгаєцького повіту українці вбили 8 поляків, в тому числі матір з 2 дітьми спалили в стодолі.” (2)

            Але є ще інші польські джерела кажуть про нібито  до щенту спалене бандерівцями село Гнильче. Цей “факт” для людей, читаючих Сроковського чомусь не викликає жодних сумнівів...

            Дозволю собі зацитувати фрагменти статті, в котрій однозначно говориться про спалення села Гнильче – але підкреслення в цьому фрагменті вимагають інші слова:

“... Готуючись до модерування візиту гостя і нашого редакційного колеги в галареї “Плюс”, я отримав від автора літературний документ “Гнильче”. Це назва місцевості, звідки письменник є родом, його духовна батьківщина і одночасно загублена Атлантида. Сроковський зробив  запис з власних спогадів, і спогадів інших, що врятувались від погрому, осідлих вигнанців на Західних Землях – родичів, сусідів, земляків. Записав спогади і інтерв’ю свідків, зібрав пам’ятки, скаталогізував найдрібніші, найрізноманітніші дані, скопіював фотографії, опублікував карти, замальовки терену, звичаї, міфи і забобони. Був дитиною, коли утікав від смерті зі свого спаленого села, а тепер в сідому віці, перетворився в самоназваного археолога, котрий зумів поскладати в читабельну форму частки власної пам’яті а також спогади інших. Вийшла унікальна літературна робота.” (3)

            Підкреслюю саме ці слова: “Сроковський зробив  запис з власних спогадів, і спогадів інших, що врятувались від погрому”  а також “Був дитиною, коли утікав від смерті зі свого спаленого села”.

Пізніше поясню для чого підкреслюю.

 

Але що на цю тему нам кажуть радянські джерела? 

Традиційно збігаються з польською версією подій – село Гнильче спалили бандерівці. 

 

Таку інформацію подають навіть радянські звіти з того періоду:

“Бандити напали на село вдень і запропонували всім українцям залишити село, в ночі його обстріляли, в результаті чого поляки розбіглися хто куди. Після цього село пограбували і цілком спалили” (4)

 Згодом, через багато років, цю версію подій повторюватиме комуністичний історик з України, Віталій Масловський (котрого часто цитують кресові автори). Пише:

“В Тернопільській області бандерівці спалили дощенту село Гнильче – бережанський район.”

Перед тим як перейдемо то того що говорять про цю трагедію українські джерела, підсумуємо те, про що ми довідались з польських і російських джерел:

-        село гнильче спалили бандерівці.

-        Відбулось масове вбивство, в результаті котрого в той день, або радше в цьому місяці, поміж 1500 осіб місцевого польського населення,  бандерівці вбили 8 чоловік.

-        Пан Сроковський, будучи дитиною утікав зі спаленого бандерівцями села, завдяки чому вцілів.

 

Отож час заглянути до українських джерел, що вони пишуть про трагідію в селі Гнильче?

По-перше, в 1989 році, мешканці села Гнильче збудували і урочисто відкрили “Криницю пам'яті” -  задля пам'яті про трагедію в цьому саме селі.

По-друге, на 65-ту річницю трагедії, в селі встановлено меморіальний хрест. Різниця поміж польською пам'яттю і пам'яттю мешканців полягає в тому, що згідно зі спогадами місцевих українців, 18 серпня 1944 року це село підпалили поляки вкупі з відділом НКВС з Підгайців.

По-третє, того страшного дня, згідно даних українських свідків, поляки з допомогою вищеназваного радянського відділу замордували 22 місцевих українці. (6)

Тут, щоб не бути голослівними, варто помістити спогади кількох осіб що пережили цю трагедію:

-        Михайло Шаюк, пенсіонер, згадує : “На свято Спаса, 19 серпня 1944 я був вдома...перед світанком в селі розпочалася стрілянина. Люди утікали з криками що йде совєтське військо з поляками, що палять село і мордуюь людей. Сподіватися на їх доброту не міг, отож втікав разом з іншими глинчанами.”

-        Ольга Карпівна Скіра, пенсіонерка, відтворює події того дня наступним чином:

“На моїх очах поляки вбили Онуфрія Смєха. Він просив помилувати, навіть показав радянському офіцерові лист від сина Миколая що служив в радянській армії. Але поляки відтягнули Онуфрія : “Ану бандито — три кроки дозаду” Один з них порвав листа і застрілив його. І тоді я почала просити за бабусю “Не вбивайте її, вона глуха, і так скоро помре, бо має 82 роки”. Але не звертали на мене уваги, мою бабусю вбили, і тітку вбили, і цілу родину Сміхів. Там, на городі, коло яблуні”

-        Сергій Климчук: ”Чоловіка моєї сестри Олександри, Семена Чабаренка розрізав косою поляк Юзеф Гнатовськи — на її очах. Сестру чекала подібна смерть, але за неї заступився інший поляк Спогодзкі. Нападники кричали: “різати і палити” -“Ciąć i palić” і робили страшні речі”.

-        “Филипа Борсука вбили і кинули до вогню” - Кільчитська.

-        “то було пекло – зітхає Михайло Шаюк. - Уявіть собі, тоді Гнильче мало 900 дворів і понад три тисячі людей. На війну совіти забрали біля 200 чоловік. Так що вдавам, котрим спалили хати не було кому помогти. І не тільки їм, бо з цілого села залишилось яких 20 хат. Спалили все — збіжжя, худобу і все майно”.

“Мені було 14 років коли відбувся напад на Гнильче. Ми жили в Червні (хутір біля села) — каже Євген Смєх.- На третій день після нападу був в Гнильче. Я йшов долиною і в горобі біля ріки Княгині бачив трупи людей, даякі були обвуглені...Загально кажучи 19 серпня 1944 українці втікали також з хутора” (7)

Українські джерела, як бачимо вище, стверджують що село спалили поляки. Помагав їм у цьому відділ НКВС...ті самі джерела стверджують також що вночі дійсно з'явився в селі відділ УПА, але спалив тільки 4 будинки поляків котрі співпрацювали з совітами.

 Щоб не перебільшувати хто тут більш правий, можемо сміло стверджувати що польські джерела нам кажуть про вісім чоловік (поки що 8, але за хвилину побачимо що цифра значно завищена) вбитих упівцями того дня — це версія про ліквідацію осіб, підозрюваних в співпраці з совітами є найбільш правдоподібною. Поскільки важко назвати етнічною чисткою вбивство кількох осіб і залишенню живими понад тисячу інших.

 

            Можуть з'явитися питання у читаючих людей — чи українські джерела є достовірними, чи це не “бандерівська пропаганда” (так уже роками таврують правдиві документи, котрі спростовують польскі трактування тих подій), чи можна якось це перевірити?

Питання які з'явилися у мене (цілком можливо що по обох сторонах є трохи правди) — чи Сроковскі — людина що тоді там знаходилась, нічого не знає про те що говорять свідки українці? Чи не боїться що правда, щодо цієї трагедії вийде на світ?

Відповідає на це питання сам Сроковський...

            Отож, виявляється що він чудово знає що тоді насправді відбувалося... на право і на ліво розказує про польську трагедію, про мучеництво його села -  про трагедію Гнильче написав цілу книжку. Його оповідання “Ненависть” також є нібито базоване на подіяв в цьому селі. Звідусіль відомо про трагедію польської частини села. Всі говорять про поляків, вбитих українськими націоналістами...

Але про 22 українців вбитих поляками і спалення села поляками чомусь мовчить.

Але перейдемо до суті.

Сроковський виявився прогнилим до кості маніпулятором, офіційну польську версію пропихає через кресові ЗМІ, конференції, зустрічі, книжки...але, на всяк випадок, щоб мати вимовку коли його злапають за язик, може відповісти -“як це я нічого про це не казав? Прошу — я ж написав цілу статтю не цю тему”.

І що ми довідуємось з цієї статті?

Отож по-перше, пан Сроковськи уточнює кількість жертв вбитих в той день поляків :

“Напад на село відбувся в ніч з 17 на 18 серпня 1944р. Жертвою цього нападу, згідно спогадів свідків є одна людина. Польська частина села була дощенту спалена і пограбована. Було так як казали українці. Палили, грабували, але не вбивали” (8)

Отож маємо розмову про одну єдину жертву під час нібито страшного нападу УПА на село! (повторюю — одна жертва). Але і далі в статті пан Сроковський признається що події дость суттєво відрізняються від того що подають польські і російські джерела, цитуємо:

Ранком18.08.1944 кимось поінформований радянський відділ, вкупі з польськими хлопцями з Пановіц прийшов на допомогу польському населенню в Гнильче. І розпочалася помста. Про це розповідають свідки:

Матильда Бутриновска

“Рано прийшли поляки і підпалили руські хати. Чабаранку також спалили, хоч і була крита бляхою. Будинки Кучми, Череватого, мами Череватого. Суміславського і наш були не рушені, бо були близько коло себе польські і руські. Бо як близько польське і руське стояло коло себе то не палили їх...Як з відплатою прийшли поляки з інших сіл і НКВС з Підгаєць, хлопці з Панвіц і можливо дехто з Гнильча, показували їм руські садиби. Таким чином спалено Чабаранку, котрий був невинний. Цієї ночі також був вбитий Владек Слугоцький. Українці потікали зі села. Залишились тільки ті котрі відчувалися невинні. Але кількох з них в час нападу також вбито. Наприклад родич великого польського математика зі Львова стефана Банаха (Мощук)”

І наступний свідок, котрого цитує Сроковський:

Станіслав Слугоський:

“Того дня відділ радянського війська прибув до нашого села і здійснив каральну акцію на українцях, спалюючи їхні господарства. Люди казали що в ночі горіли хати поляків а в день українців. Відділом тим командував російський офіцер, котрого раніше в битві з німцями поранено і він блудив лісом, аж поки мешканці Пановіц його врятували і переховали.”

Найцікавішим є коментар, що пояснює всю писанину Сроковського, цитую;

“Свідок говорить про відомого уже капітана Зубкова, котрий незадовго після цієї операції загинув в сутичці з бандерівцями в лісі. Польська частина села Гнильче, і в більшості українська частина перестали існувати. Так закінчився один з епізодів людовбивчої діяльності ОУН і УПА на Кресах. Станіслав Сроковський”

Чому найцікавіший? А як інакше культурно і без епітетів прокоментувати твердження що спалення села поляками і НКВС і вбивство понад 20 невинних людей тими ж поляками, це “Один з епізодів людовбивчої діяльності ОУН іУПА на Кресах” ?

Хотів написати про фільм.

Напевно не зможу себе примусити його подивитися. Маю серйозні підстави вважати що це буде черговий “об'єктивний” образ трагічних подій тамтих років що має на меті обливати брудом українців і розпалювання ненависті до сусідів. В цьому сенсі фільм повинен називатися так само як назва оповідань що лягли в основу сценарі - “Ненависть”.

Сроковський уже багато років сіє ненависть, працьовито розорює поле ворожості своєю творчістю. Фільм Смажавського буде плодом цієї ненависті. Але якими будуть жнива? Сподіваюсь що буде посуха і нічого не вродить.

І тепер для підбиття підсумків цитую ще раз фрагменти тексту про Сроковського:

“Сроковський створив запис власної пам'яті і вцілілих після погрому”, хто зробив погром? І запис чиєї пам'яті він створив?

Цитата друга;

“Був дитиною коли втікав перед смертю і свого спаленого села а тепер в сідому віці перетворився в самозваного археолога, котрий може поскладати в міру читабельну цілісність кришки власної пам'яті а також спогади інших. Створилась унікальна позиція з літератури факту...”

Література факту, нічого собі...Втікав дитиною з села Гнильче перед бандерівцями, котрі 18 серпня 1944 року дощенту спалили село, вбили докладно одну людину...але по правді було практично навпаки.

І текст в стилі анекдотів про московське радіо

Питання до московського радіо:

Чи то правда що 18 серпня 1944 року бандерівці дощенту спалили село Гнильче, при чому замордували місцевих поляків, а Сроковський дитиною втік перед смертю з села?

Московське радіо відповідає:

Так, то свята правда. То ще один доказ людовбивчої діяльності ОУН і УПА на Кресах. Тільки не бандерівці спалили село, а поляки і не бандерівці зчинили вбивства, а поляки замордували 22 невинні особи української національності. Сроковський натомість не втікав перед смертю, бо не мусів втікати перед своїми. А придивлявся як його родичі вбивали сусідів українців. А крім того все — правда!

 

Від фільму можна сподіватися саме такої інтерпретації циї подій.

 

Джерела:

 

1) Stanisław Srokowski „Hnilcze” Prawda, Pamięć i Ból

2) "70.rocznica ludobójstwa ukraińskiego  – sierpień 1944 roku." Rocznicowe opracowanie Stanisława Żurka.

3) http://www.fronda.pl/…/hnilcze-atlantyda-srokowskiego,33779…

4) ІНФОРМАЦІЯ ТЕРНОПІЛЬСЬКОГО ОБКОМУ КП(б)У № 263/с 29 серпня 1944 р.   Совершенно] секретно г. Киев ЦК КП (б) Украины тов. ХРУЩЕВУ О действиях ОУН-овских банд на территорииТернопольской области

5) ВІТАЛІЙ МАСЛОВСЬКИЙ “З ким і проти коговоювали українські націоналістів в роки Другої світової війни” - Москва 1999

6)  http://zaxid.net/news/showNews.do…

7) «Терновий вінок села Гнильче»  Василь Савчук, газета «Відродження» № 108 за   1 жовтня 1991 року.

8) Stanislaw Srokowski " Ukraińcy jacy nie chcieli mordować"

      

                                                    *************************

 

Już niedługo w Polsce pojawi się nowy film fabularny znanego reżysera Wojciecha Smarzowskiego “Wołyń”  

 

 - film mający pokazać  "zapomniane” zbrodnie ukraińskich nacjonalistów dokonywane na narodzie polskim. Będzie to film oparty o opowiadania Stanisława  Srokowskiego pod tytułem "Nienawiść". Autor książki urodził się w dawnym województwie tarnopolskim w wiosce Hnilcze.   Reżyser i autor  opowiadania jakie posłużyło za scenariusz zapewniają, że będzie to maksymalnie obiektywna historia tragicznych wydarzeń jakie miały  miejsce ponad 70 lat temu. Filmu z przyczyn oczywistych nie widziałem, więc nie mogę go oceniać - ale moje wątpliwości co do prawdziwych  intencji i obiektywizmu wyrażę na podstawie obserwacji działalności pana Srokowskiego, jego twórczości oraz zestawienia faktów, które  można ustalić poprzez weryfikacje polskich i ukraińskich źródeł.                                                                                                                                   

        Jak już wyżej wspominałem, pan Srokowski urodził się w miejscowości Hnilcze, w okolicach miasteczka Podhajce. Przyjrzyjmy się więc tej miejscowości i tragicznym wydarzeniom jakie tam miały miejsce w czasach okupacji niemiecko-sowieckiej, szerzej niż pokazuje nam to pan Srokowski oraz "kresowe " źródła. Zacznijmy od krótkiego wprowadzenia :

- Hnilcze, duża wieś w dawnym powiecie Podhajce, woj. Tarnopol. Przed II wojną światową Hnilcze liczyło 3,5 - 4 tysiące mieszkańców.Wioska miała niemal 900 numerów, Polaków około 1500 (wg Srokowskiego - inne źródła podają cyfrę 1000-1200) około 100 Żydów. Resztę mieszkańców (ale była to zdecydowana większość) stanowili Ukraińcy.

    Jeśli chodzi o tragiczne wydarzenia w wiosce, Srokowski informuje nas o mordach w miejscowości Hnilcze - oczywiście nazywa je "ludobójstwem", "banderowska rzezią" itp. w ten sposób:                                                                                         

“18 sierpnia 1944 r. i w ciągu całego miesiąca zginęli:                                                                                                                                              

1. Józef Muszyński, zamordowany w sadzie.                                                                                                                                                          

2. Albin (albo: Ludwik – St. S.) Podbielski, uprowadzony w nocy, zaginął bez wieści.   

                                                             

3,4,5. Solecka, matka z dwójką dzieci, zamordowana i spalona w stodole.   

                                                                              

6. Franciszek Srokowski, lat 38, zamordowany na polu.(Inna wersja: został zastrzelony pod Dreszczowem, gdy szedł odbierać skradzione konie).                                                                                                                                                                                                

7. Filka Srokowska, zamordowana na polu podczas żniw (Dokładniej: gdy żęła proso). 

 

8. Ignacy Srokowski, zamordowany siekierami na polu pod lasem. (1)

 

    Zwróćmy uwagę,  mowa o 18 sierpnia - dniu kiedy to wg Srokowskiego i wszystkich innych polskich kresowych źródeł, UPA miała napaść na wioskę i dokonać ludobójstwa na Polakach, przy czym sam Srokowski przyznaje, że nie wszystkie wymieniane ofiary były zamordowane podczas tego napadu, pisząc: “18 sierpnia i w ciągu całego miesiąca"  a liczba ofiar to co najwyżej 8 osób. To bardzo ważna kwestia,  bowiem mowa o wiosce, w której żyło przed wojna prawie półtora tysiąca Polaków.

     Inne polskie źródła podają podobne informacje:

"18 sierpnia we wsi Hnilcze pow. Podhajce Ukraińcy zamordowali 8 Polaków, w tym matkę z 2 dzieci spalili w stodole." (2)

Jeszcze inne źródła polskie mówią o doszczętnym spaleniu wioski Hnillcze przez banderowców. Ten "fakt" dla osób czytającego Srokowskiego nie budzi żadnych wątpliwości...

    Pozwolę sobie zacytować fragment artykułu, w którym też jednoznacznie mowa o spaleniu przez banderowców wioski Hnilcze - jednak podkreślenia w tym fragmencie wymagają również inne słowa:

" ...Przygotowując się do moderowania wizyty gościa i naszego redakcyjnego kolegi w galerii "Plus", dostałem od autora literacki dokument pt. "Hnilcze". Jest to nazwa miejscowości, skąd pisarz pochodzi, jego duchowy matecznik i zarazem zagubiona Atlantyda. Srokowski stworzył zapis pamięci własnej i ocalonych z pogromu, osiadłych wygnańców na Ziemiach Zachodnich - krewnych, sąsiadów, współziomków. Spisał wspomnienia i relacje świadków, zebrał pamiątki, skatalogował najdrobniejsze, najrozmaitsze dane, skopiował zdjęcia, opublikował mapki, szkice terenu, zwyczaje, mity, przesądy. Był dzieckiem, kiedy uciekał przed śmiercią ze swojej spalonej wioski, a teraz w sędziwym wieku przeobraził się w samozwańczego archeologa, który potrafi poskładać we w miarę czytelną całość okruchy własnej pamięci oraz wspomnienia innych. Powstała unikalna pozycja z literatury faktu..." (3)

 Podkreślam te właśnie słowa:                                                                    

"Srokowski stworzył zapis pamięci własnej i ocalonych z pogromu" oraz "Był dzieckiem, kiedy uciekał przed śmiercią ze swojej spalonej wioski".                                                          

 - Później wyjaśnię dlaczego podkreśliłem. 

 Co na temat wydarzeń w tej wiosce mówią sowieckie źródła?

    Tradycyjnie są zbieżne z polską wersją wydarzeń - wioskę Hnilcze spalili banderowcy. Takie informacje podają  nawet sowieckie raporty z tamtego okresu:

"Bandyci napadli na wioskę w dzień i zaproponowali wszystkim Ukraińcom opuścić wioskę, w nocy ostrzelali wioskę w rezultacie czego Polacy rozbiegli się kto gdzie mógł. Po tym wioskę ograbili a później w całości spalili" (4)

     Później, po latach powtarza tą wersję wydarzeń komunistyczny historyk z Ukrainy, Witalij Masłowski (często cytowany przez polskich autorów kresowych) pisząc:

"... w tarnopolskiej oblasti banderowcy spalili doszczętnie wioskę Hnilcze - berazanski rejon" (5)

    Zanim przejdziemy do tego co mówią o tej tragedii ukraińskie źródła, podsumujmy to o czym dowiedzieliśmy się z polskich i rosyjskich źródeł:

- Wioskę Hnilcze spalili banderowcy.

- Miało miejsce ludobójstwo w wyniku jakiego w tym dniu - a ścisłej - w tym miesiącu, pośród około 1500 osób miejscowej polskiej ludności banderowcy zamordowali 8 osób.

- Pan Srokowski będąc dzieckiem uciekał ze spalonej przez banderowców wioski przed rzezią, dzięki czemu ocalał.

     Zaglądnijmy więc do ukraińskich źródeł, co mówią o tragedii w wiosce Hnilcze?

      Po pierwsze w 1989 roku, mieszkańcy wioski Hnilcze zbudowali i uroczyście otworzyli "Krynice pamięci" - w ramach pamięci o tragedii tejże wioski. Po drugie w 65 - w rocznice tej tragedii w wiosce odsłonięto upamiętniający krzyż.  Różnica pomiędzy polską pamięcią a ich pamięcią polega na tym, że według miejscowych Ukraińców tą wioskę 19 lipca 44 roku spalili Polacy wraz z oddzielam NKWD z Podhajców. Po trzecie - tego dnia wg ukraińskich świadków, Polacy z pomocą wspomnianego oddziału sowieckiego zamordowali w tej wiosce 22 Ukraińców. (6)

    Tutaj aby nie być gołosłownym, warto zamieścić wspomnienia kilku osób, które przeżyły tą tragedie:

- Mychajlo Shayuk, emeryt, wspomina: "Na święto Spasa, 19 sierpnia 1944 byłem w domu ... przed świtem rozpoczęła się w wiosce strzelanina. Ludzie uciekali z krzykiem, że idzie sowieckie wojsko z Polakami, że palą wieś i mordują ludzi. Spodziewać się na ich dobroć nie mogłem, wiec uciekałem z innymi ludźmi Hlinczananami".

- Olha Karpivna Szkira odtwarza wydarzenia z tego dnia w następujący sposób:     "Na moich oczach Polacy zamordowali Onufrija Smicha, prosił o łaskę, nawet pokazał radzieckiemu oficerowi, który był z nimi list od syna Mikołaja, który służył w sowieckim wojsku . Ale Polacy odciągnęli Onufrija : "Ano bandyto - trzy kroki do tyłu" Jeden z nich porwał list i zastrzelił go. I wtedy ja zaczęłam prosić o babcię: " Nie zabijajcie jej, ona jest głucha i tak umrze ma już osiemdziesiąt dwa lata". Ale nie zwracali na mnie uwagi, moją babcię zabili i ciocię zabili i całą rodzinę Smichów. Tam, w ogrodzie ze strumieniami, koło jabłoni".

- Serhij Klimchuk: "Męża mojej siostry Oleksandry, Semena Czabarenka rozciął kosą Polak Józef Gnatkowski - na jej oczach. Siostrę czekała podobna śmierć ale wstawił się za nią inny Polak [ Spogodzki. Napastnicy krzyczeli w języku polskim: "Ciąć i palić" i robili straszne rzeczy".

- "Filipa Borsuka zabili i wrzucili do ognia" - Kilchytska.

"To było piekło - wzdycha M. Shayuk. - Wyobraźcie sobie, że wtedy Hnilcze liczyło 900 domów i ponad trzy tysiące osób. Na wojny sowieci zabrali około 200 osób. Więc wdowom jakich domy spalono nie miał kto pomóc i nie tylko im, bo z całej wioski pozostało jakieś 20 domów. Spalili wszystko - zboże i bydło i cały majątek".

- "Miałem 14 lat, kiedy nastąpił atak na Hnilcze. Mieszkaliśmy w Czerwni (chutor przy wiosce) - mówi Jewhen Smiech. - Na trzeci dzień po ataku bylem w Hnilczy. Szedłem doliną i w ogrodzie przy rzece Kniahyni widziałem trupy ludzi, niektóre były zwęglone ... Nawiasem mówiąc 19 sierpnia 1944 Ukraińcy uciekali również z Czerwnia " (7)

     Ukraińskie źródła jak wynika z powyższego, twierdzą, że wioskę spalili Polacy - pomagał im w tym oddział NKWD.... źródła te twierdzą również, że w nocy faktycznie pojawił się w wiosce oddział UPA ale spalić miał jedynie cztery domy Polaków, których oskarżano o współprace z sowietami.

     Nie przesadzając kto tu jest bliższy prawdy i kto ma racje, możemy śmiało stwierdzić, że jeśli polskie źródła mówią nam o ośmiu osobach (póki co 8 osób, a za chwilę dowiemy się, że to cyfra poważnie zawyżona) zamordowanych przez UPA tego dnia - to wersja o zlikwidowaniu osób podejrzanych o kolaboracje z sowietami jest jak najbardziej prawdopodobna, gdyż raczej trudno nazwać etniczną czystką zamordowanie kilku osób i pozostawienie przy życiu ponad tysiąca.

     Pytania jakie zapewne pojawiają się u osób czytających - czy źródła ukraińskie są wiarygodne, czy nie jest to zakłamana banderowska propaganda (tak od lat często kwitowane są nawet autentyczne dokumenty, które podważają polską wersję przebiegu tych wydarzeń), czy można to jakoś zweryfikować?

     Pytania jakie pojawiły się u mnie (a zakładam, że po obu stronach jest trochę prawdy) - czy Srokowski - człowiek jaki był tam wtedy, nic nie wie o tym o czym mówi ukraińska wersja wydarzeń? Czy nie boi się, że prędzej czy później prawda dotyczącą tej tragedii zostanie w końcu wyjaśniona?

    Z odpowiedzią na nasze pytania na pomoc przychodzi sam Srokowski ...

    Otóż okazuje się, że on doskonale wie co wtedy naprawdę się wydarzyło ... na lewo i prawo opowiada o polskiej tragedii, o męczeństwie jego rodzinnej wioski - o tragedii Hnilcze napisał nawet książkę – jego opowiadania "Nienawiść" też inspirowane są wydarzeniami w tej wiosce. Wszędzie dowiadujmy się o tragedii polskiej części wioski - zawsze mowa o ludobójstwie dokonanym na Polakach przez ukraińskich nacjonalistów, tak też wygląda opis tragedii w wiosce Hnilcze ...

Ale Srokowski o zamordowaniu w tej wiosce 22 Ukraińców i spaleniu całej wioski przez Polaków milczy …

     Przejdźmy do rzeczy ...

     Srokowski okazuje się kutym na cztery nogi manipulantem, oficjalną wersję przepycha przez kresowe media, konferencje, spotkania, poprzez swoje książki ... ale na wszelki wypadek, aby mógł się wytłumaczyć, gdy zostanie złapany za rękę, może stwierdzić : ”jak to ja nic o tym nie mówiłem?" ależ proszę bardzo - napisałem przecież cały artykuł na ten temat.

I czego możemy dowiedzieć się z tego artykułu?

Otóż po pierwsze pan Srokowski uściśla liczbę zamordowanych w tym dniu Polaków:

"Napad na wieś miał miejsce w nocy z 17 na 18 sierpnia 1944 r. Ofiarą tego napadu padła, wedle zeznań świadków, jedna osoba. Polska część wsi została doszczętnie spalona. Została też obrabowana. Stało się tak, jak powiadali Ukraińcy. Palili, rabowali, ale nie zabijali."(8)

- Mowa tu o jednej zamordowanej osobie podczas strasznego napadu dokonanego przez UPA!  (powtarzam – jedna ofiara).  Ale i dalej w artykule pan Srokowski przyznaje, że miały miejsce fakty dosyć poważnie odbiegające od tego o czym mówią wszystkie polskie i rosyjskie źródła, cytuje za Srokowskim:

Nad ranem 18.08.1944 r. zawiadomiony przez kogoś oddział sowiecki wraz z polskimi chłopcami z Panowic przyszedł na pomoc polskiej ludności w Hnilczu.  I zaczął się odwet. Mówią o tym świadkowie:                                                                

Matylda Butrynowska:                                                                                          

„Rano przyszli Polacy i podpalali ruskie domy. Czabarankę też spalili, choć był pod blachą. Domy Kuczmy, Czerewatego, mamy Czerewatego. Sumisławskiego i nasz nie zostały naruszone, bo były obok siebie, polskie i ruskie. A jak polskie i ruskie były blisko siebie, nie pali ich ... Jak z odwetem przyszli Polacy z innych wsi i NKWD z Podhajec, chłopcy z Panowic i być może niektórzy z Hnilcza pokazywały im ruskie domy. W ten sposób spalono Czabaranka, który był niewinny. Tej nocy został zamordowany Władek Sługocki.  Ukraińcy pouciekali ze wsi. Zostali tylko ci, którzy się czuli niewinni. Ale kilku z nich w czasie odwetu także zginęło, np. Bratanek wielkiego polskiego matematyka ze Lwowa, Stefana Banacha, “|Moszczuk”

     I kolejny świadek jakiego cytuje Srokowski :    

  Stanisław Sługocki:      

        „Tego dnia oddział wojska rosyjskiego przybył do naszej wsi i dokonał odwetu na Ukraińcach, paląc ich gospodarstwa. Ludzie mówili, że w nocy płonęły domy Polaków, a w dzień domy Ukraińców. Oddziałem tym dowodził rosyjski oficer, który wcześniej po walce z Niemcami, został ranny i błąkał się po lesie, a mieszkańcy Panowic go uratowali, ukrywali i żywili.”

     Najciekawszy jest komentarz wyjaśniający, autorstwa Srokowskiego, cytuje:

"Świadek mówi o znanym już kapitanie Zubkowie, który niedługo po tej operacji zginął w potyczce z banderowcami w lesie. Polska część wsi Hnilcze, a w dużym stopniu i część ukraińska, przestały istnieć. Tak zakończył się jeden z epizodów działań ludobójczych OUN i UPA na Kresach. Stanisław Srokowski"

     Czemu najciekawsze? A jak inaczej, miękko i bez epitetów skomentować stwierdzenie, że spalenie wioski przez Polaków i NKWD oraz zamordowanie w niej ponad 20 niewinnych osób przez tychże Polaków to "jeden z epizodów działań ludobójczych OUN i UPA na Kresach"?

     Miałem zamiar napisać o filmie ... wbrew pozorom o filmie było.

Zapewne nie zmuszę się do oglądania - mam poważne podstawy aby uważać, że będzie to kolejny "obiektywny" obraz tragicznych wydarzeń tamtych lat, mających na celu oblewanie brudem Ukraińców i wzbudzanie nienawiści do sąsiada . W tym sensie tytuł filmu powinien brzmieć tak samo jak tytuł opowiadań służących za scenariusz - "Nienawiść" .

Srokowski od lat sieje nienawiść, pole uprawne pielęgnuję pieczołowicie swoją twórczością. Film Smarzewskiego będzie płodem tejże nienawiści. Jakie będą żniwa? Mam nadzieje, że będzie susza i nieurodzaj.   

 I już dla podsumowania cytuje jeszcze raz podkreślone wcześniej fragmenty tekstu o Srokowskim :                                                                                                      

   "Srokowski stworzył zapis pamięci własnej i ocalonych z pogromu" - Kto był "ocalonym z pogromu", kto pogromu dokonał? I czyj zapis pamięci stworzył?

     Cytat drugi:

“Był dzieckiem, kiedy uciekał przed śmiercią ze swojej spalonej wioski, a teraz w sędziwym wieku przeobraził się w samozwańczego archeologa, który potrafi poskładać we w miarę czytelną całość okruchy własnej pamięci oraz wspomnienia innych. Powstała unikalna pozycja z literatury faktu ..."

     “Literaturę faktu”, dobre sobie ... Uciekał jako dziecko z wioski Hnilcze przed banderowcami jacy spalili 18 sierpnia 44 roku doszczętnie wioskę, dokonali w niej ludobójstwa, zabijając dokładnie jedną osobę, ale przecież  było niemal na odwrót  ...

Żywcem wzięte z dowcipów o radio Moskwa (przepraszam za porównanie przy temacie tak poważnym - ale analogia jest niezwykle trafna.).

    Pytanie do radio Moskwa:                                                                                            

Czy to prawda, że wioskę Hnilcze 18 sierpnia 44 roku doszczętnie spalili banderowcy, dokonując przy tym zbrodni ludobójstwa na miejscowych Polakach a Srokowski jako dziecko uciekał przed śmiercią z tej wioski?

    Radio Moskwa odpowiada:                                                                                            

Tak, to święta prawda, to jeszcze jeden dowód działań ludobójczych OUN i UPA na Kresach. Tylko, że nie banderowcy spalili wioskę a Polacy i nie banderowcy dokonali w niej zbrodni ludobójstwa a Polacy zamordowali 22 niewinne osoby narodowości ukraińskiej.  Srokowski zaś nie uciekał przed śmiercią, bo nie musiał uciekać przed swoimi a przyglądał się jak jego rodacy mordowali sąsiadów Ukraińców.A poza tym - wszystko to prawda!

Po filmie można spodziewać się właśnie takiej interpretacji tych tragicznych wydarzeń .

                                                                                                                                                Dobrodziej

 

żródła:

1) Stanisław Srokowski „Hnilcze” Prawda, Pamięć i Ból

2) "70.rocznica ludobójstwa ukraińskiego  – sierpień 1944 roku." Rocznicowe opracowanie Stanisława Żurka.

3) Atlantyda Srokowskiego - fronda

4) ІНФОРМАЦІЯ ТЕРНОПІЛЬСЬКОГО ОБКОМУ КП(б)У № 263/с 29 серпня 1944 р.   Совершенно] секретно г. Киев ЦК КП (б) Украины тов. ХРУЩЕВУ О действиях ОУН-овских банд на территорииТернопольской области

5) ВІТАЛІЙ МАСЛОВСЬКИЙ “З ким і проти коговоювали українські націоналістів в роки Другої світової війни” - Москва 1999

6)   http://zaxid.

7) «Терновий вінок села Гнильче»  Василь Савчук, газета «Відродження» № 108 за  1 жовтня 1991 року

8) Stanislaw Srokowski " Ukraińcy jacy nie chcieli mordować"